Сторінка:Украінська Муза (Випуск 3).pdf/36

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана


811 Українська Муза 812 .Мамо, дюдя! Мамо, дюдяї" Невгамонно белькотять. .Отже слухай лишень, жінко!" Зводе хмурий батько річ: .В хаті можна й задубіти,— Затопити б треба піч..." Але жінка, мов завмерла, Не сказала ні слівця, А голодні діти скиглять, їх плачу нема й кінця: .Мамо, папи! Тату, папи!.." Кажуть бідні, дріжачи. .Дай їм, жінко, хоч шматочок, Хоч сухарь їм розмочи!" Проказав несміло батько Та й зомкнув ізнов уста. Але жінка й не рухнулась, Тільки сльози все ковта. .Дай бо, жінко! Жінко, чуєш? Що ти стала, мов німа?.." А вона:—„Ні крихти хліба, Ні цурпалка дров нема..." Тги дегевиии. |Зімою укупці на краю долини Стоять на узліссі аж три деревини. І перша в тій купці—висока сосна, Що саме узімку зелена й рясна; Про літечко ясне соснині байдуже— Тоді вона жовта, сумна і недужа. І друга в тій купці стоіть деревина— Гнучка та висока тополя-раїна. їй листячко вітром холодним обдуто, І вітоньки голі у кригу окуто, І думка одна їй не сходе з ума: Коли то минеться лихая зіма? Коли то весняне живуще тепло Увільнить од криги їй ВІТИ й стебло Та щедро одягне у листя рясне, Зелене та ніжне, хороше* ясне? Коли то в роскошах красою засяв, Уклонами вітра з теплом привітав, Тонким верховіттям у небі заграв, І після негоди, страждання і сну Вона засоромить красою сосну?.. І третя в тій купці стоїть деревина— Розложиста, біла, ярка березина. Та голії віти, у кригу закуті, Даремно уростіч тепер розіпнуті, І гордого шуму од неї нема— Замкнула уста їй лихая зіма... І жалібно стогне І бьеться вона: Коли то настане весела весна, Із промінем ясним, з живущим теплом, Й одягне їй віти тремтючим ЛИСТОМ? І гордо вона їх по вітру розносить, І шумом сердитим ліси ОГОЛОСИТЬ, І гордую пиху соснини нарушить, І гомін сосновий забьв і заглушить?.. Але ще далеко живуща Весна— І гордо панув зелена сосна, І сумно куняв тополя>раїна, І рветься та стогне ярка березина... ОідіїігесІ Ьу ^лООДІе