Сторінка:Украінська Муза (Випуск 3).pdf/37

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана


Рлсиль Степанович Кулик. На українську літературну ниву виступив в 1 861 р. В тім році і 1802 було на¬ друковано в .Основі" кілька його поезій і дописів. В 1868 і 1874 р. р. твори його друкувались у „Правді*, а в 1894 видано у Львові окремим збірником „Писання Василя Кулика". Крім цих творів, Кулик написав ше водевіль з українського життя, який читав д. Торчину і йому він дуже подобався. Та, на жаль, водевіль цей десь загинув. Літературний хист і талант у Кулика був не дуже великий, але поезії його переняті свіжим лірічним чуттям, сумом над тяжкою долею рідного краю і народу. Його поезія „Загублені душі" (Чи ти ж мене вірно любиш?) стала народньою піснею... Визволенню селян а кріпацтва Кулик дуже радів і вітав це визволення пал¬ кими поезіями. Родився Кулик в початку 30-х років в Полтавщині, в селі КовалівцІ (кілька верст од Полтави). Батько його був панком з козаків. Учився Кулик у пол¬ тавській гимназіі. У нижчих класах вчився добре, хоч багато пустував; у старших класах став сумним і самітним, вчився аби-як, за те читав дуже багато. Скінчивши гимназію, поступив в харьківський універсітет на медичний факультет. Та скінчити універсітет йому не довелось. Батько його зубожів і вмер, покинувши жінку (матір поета) з малими дітьми. Василеві довелось дбати за матір і менших братів і сестер. Він нашвидку витримав іспит на провизора і, спродавши частину землі і де-що в хазяйства, заорандував у місті Балках (в Слобожанщині) аптеку. Років 5, чи 6 дове¬ лось йому аптекарювати, поки матерьяльні обставини сімьі трохи покращали. Тоді він покинув аптеку 1 подався у наддніпрянські степи, в Таврію, в Бахчисарай і в Кубан¬ ці мну. Йому хотілось подивитись на ті місця, де колись жили і воювали козаки. По¬ вернувшись додому, він то господарював на хуторі, то служив у аптеці при полтавсь¬ кій больницІ, то одкрив, у спілці з кимсь, аптечний склад, та через непрактич*- ність, матерьяльне його становисько було погане і він ледві-ледві перебивався. В 60-х роках він оженився на дочці колишніх кріпаків, Марії Ісенковій, освіченій Інте> лігентній дівчині. Умер Кулик в кінці 1870-го року в рідній КовалівцІ. Оідіїігесі Ьу