Сторінка:Украінська Муза (Випуск 3).pdf/42

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана


323 Українська Муза 324 універсітет і поступив військовим лікарем у полк, що тоді стояв у Варшаві. У Польщі він і одружився, і вивчився добре польської мови. В 1859 р. він переїхав анов на Україну. Він жив в Чугуєві, в Харькові, в Керчі і в Полтаві. А в 1888 р. вій вийшов в одставку на пенсію і жив собі спокійно у Харькові, оддаючи всі вільмі хвилини лі¬ тературній праці. Умер він 29 грудня 1893 року. За кілька років перед смертю, а саме 17 квітня 1890 р., Александров написав сам собі таку епітафію: „Владимир Степанович Александров, Доктор медицини. Помер (рік, місяць і число) З тієї ж самої причини, З яко! й всі ті помирають, Що медицини овсі і не анають" Літературні джерела для біографії: 1) Білнловський—спомини про В. С. Александрова („Складка" СПБ., 1896); 2) Оюновський—історія літер.; 3) »Вівя, т. І, 1902; 4) Большая анцикл. „Просвіщеній" т. 1. Крім того в „Зорі" (1894, II І III) єсть біографія, некролог та споминки. Притча Христова про сіяча. „Се ізиде сеяй, да ссст". Мат. XIII, 3-9 Даремно там дощ пробігав полосою, І зорі кропили там землю росою: Ті зерна лежать, мов рости не пора, Немае од їх і не буде добра! |3сь вийшов, щоб сіяти, сіяч у поле 1 КоторП ж зерна та в добрую землю лягли, То ті урожай шістьдесят, або Й сто при? несли. Так, добра земля, як пора настає, Не тільки що істу—ще й прйбиль дав; її, мов, і сонце щадить, І не сушить за¬ суха... Всяк, маючи уха, щоб слухать, хай слуха! СІЯВ... І вітер зерно йому всюди розвіяв: Багато упало його край дороги, Та там I попало прохожим під ноги, І хижая птиця з степів налітала, Додолу спускалась І зерна клювала. Немало зерна в камьянистую землю лягло, І, доброго корня не давши, зійшло; А сонце опівдні його припалило, Гарячим промінням його присушило, і бідне пожовкло... Пожовкло й завьяло; Землі під корінням було йому мало. Моя ПОГИЛА. А де-які зерна то вітер вхопив і поніс В бурьян навісний, що й несіяний ріс; І там би то їх, мов гаразд, положив, Рік-два мине, моя німа могила Та скоро бурьян їх зовсім заглушив. Травою густо заросте, Оідіїігесі Ьу Соо^іе