335 Українська Муза 336 Гукнув бо дзвін на Стефані, А він ся збудив; Утер собі і личенько, Утер си і гвер... Кров точиться по мармурі, А жовняр умер. ГІОКЛІН. Співанка. Т*ей, по горі, по високій тройзіль посте* лився; З України до дівчини козак поклонився. Поклонився козаченько з коня вороного: Нагадай си, моя мила, мене молодого. А в неділю рано*рано дівча ся вмивало, Та й русою та косою личенько втирало. Утерало біле личко, утерало брови: Нема ж мого миленького, нема вже роз¬ мови. Не плач, мила, не плач, серце, не плач, чорні очі, Ой, маю ж я розмовоньку аж до пізна з ночі, Ой, маю ж я розмовоньку, ой, маю ж я милу: Висипано наді мною високу могилу. У К Г Я ї И Л. ^/країно, Запорожжа, годі вас забути! Ах, бо мило тамки жити, мило тамки бути, Де ті трави шовковії славні степи криють, Де ся квіти по за-квіти в зимних росах миють, Де ржуть коні, де соколи та орли літають, З бу йни м вітром на роздоллі козаки гуляють. Хто ж то може знов забути могили, кур¬ гани, Де козацтво українське, славні отамани Свою славу сном провадять, славов серце гріють, А ті думи багатирські так то гарно піють, Що аж тут ся відзивають, що аж тут їх чути?... Україно, Запорожжа, можна вас забути? Онде грав жвавий хлопець у торбан ве¬ село, Онде дівча йде по воду, думку йкусь завело; Там сопілка пригравав, ніби соловів, Що там в гаю калиновім піе, та все пів. А, там бджілка злотокрила думно си співав, Обмучилась медівницев, ледві що вертав. Он колишесь тихий Дніпер, вечір,—він дрімав, А по синій його хвилі човенце плавав; В його сіло гарне дівча, красне, як ма¬ лина, А хороший кермаченько ліг їй на коліна, Обзирав сороківці, що в коралі вьяжуть, А потому... а потому... далі вже не скажу; А хоч рад би-и і сказати, але наші милі Вже пропали в синій мраці, що Дніпер укрила. За рікою білий хутір, пасіки, ставочок, Знов байрак там яворовий, вишневий са¬ дочок; А в садочку мила хатка, під нею дівчина Русокоса шив дрібно квіти у хустину; Далі, далі онде небо горить-червонів... Слухай добре, як то мило десь дзвіно¬ чок піе,— То за лісом у тій церкві з девьятьма вер¬ хами, Що покриті срібнов бляхов, злотими хре¬ стами; А священик старий ходить по святій кон- тині, Молить слави Запорожжу, щастя Україні. До ЛІРИ. идить легінь, сидіть зажурившись, Головою на ліру схилившись. Оідіїігесі Ьу
