337 Федькович 338 „Чи ж маю я на гуслях заграти, Чи до ліри, як гай, заспівати? Заспіваю я радше до ліри, Бо на гуслях нема міні віри, А та ліра все серденько знав, Струна струні правду вповідав." Д Є ДОЛЯ? Ти дома молотив горох, А я ходив, мій милий брате, У Німці доленьки шукати; Ходив я навіть до Волох, І за шкляні тирольські гори; Нарешті навіть І до зорі Ходив, ба, хожу ще і досі, — А доля спала у горосі. Дезертиг. Пггчистл Діво і ^речиста Діво, радуйся, Маріє! У сине море сонце ясне тоне, Рй, сів же він при столику, при СВІТЛІ,— думав, Писаннячко дрібнесеньке, а він йго читав; Писаннячко дрібнесеньке, листочок—як сніг,— Склонив же він головоньку к столові на ріг. „Ой, ненечка старенькая все пише в одно, Що там зіма тяженькая, а їй студено; Нема, нема ІІ кому врубати дрівець, Бо син ії—один в дому—цісарський стрі* лець.“ І схопився, як полумінь, полетів, як птах, А вітер з ним не йде в до гін, бо годі йму так; Бо він летить до матінки старо! домів, Дрівець П врубатоньки, би хатку нагрів. І своє світло, ніби кров, червоне, По всій країні доокола сіє; А там зозулька стала десь кувати, А там дзвіночок у селі чувати, Там в борі вітер листям шелевів: Пречиста Діво, радуйся, Маріє!.. Пречиста Діво, радуйся, Маріє! Он молод жовняр мертвий на мураві, Личко студене, шати му кріваві — Розстрілен нині, бо сам вже не вмів... Камраття яму темну му копали, І на спочинок бідного поклали; Уже не скаже, як дзвінок запів: Пречиста Діво, радуйся, Маріє! Пречиста Діво, радуйся, Маріє! Під плотом сіла удовиця-мати, До себе тулить бідне сиротяти, І плаче ревне, серденько їй мліє... Ба, вже не плаче, вже і не голосить, Склонила чоло, більше не підносить... Зірниці плачуть, а дзвінок німів... Пречиста Діво, радуйся, Марів!.. Пречиста Діво, радуйся, Марів! Там онде блудить сплакана дитина, Без тата, мами, бідна сиротина, Давно не їло, душечка му мліє,— І хоче в хату, бідне, навернути,— Господарь псами тровить його, чути; Верескло, впало, кров із ніжки ліе... Пречисто Діво, радуйся, Марів!.. Пречиста Діво, радуйся, Маріє! Бо я не можу... Адже ж маю душу, І чути мушу, і дивитись мушу, Що тут на світі—ах, тутки ся діє! Та як до гробу зложуть моє тіло. Де темно, тісно, ступено, ЗОТЛІЛО, Де ніч не плаче, де усе німіє,— Пречиста Діво, радуйся, Маріє! ОідШгесІ Ьу Соодіе
