347 Українська Муза 348
- *
^ам в долі явір і верба Ростуть, мов брат-сестриця, Стоїть там з давнього давна Цямрована криниця. Туди не раз і я ходив, 'І ту погожу воду пив, Там в діл той, до криниці. Була раз спека, що аж страх! Бігцем я до криниці; Що бачу я?—дівча стоїть, З очима, мов зірниці.. 1 вже забув, що пить хотів, Як ту дівчиноньку уздрів Там в долі при криниці. Поміг ЇЙ ВИТЯГТИ відро, Води з його напився, В очах дівочих бідний я Навіки утопився!.. І довго з нею розмовляв, І з жалем руку їй подав Там в долі при криниці Щоб висохла, кринице, ти! Спокій ти мій забрала! Що я, дівча, тобі зробив, Що хлопця вчарувала? Оддай же серце міні в дар! Як ні,—звари отрутний чар, Щоб згинув при криниці. »
- :<
^епер аж догадалась ти, Що я для тебе жив, На світі цім тебе одну Я вірно лиш любив. Що з того, що міні тепер Румьяні ті уста Говорять: „Любий хлопче мій!4* Не та пора, не та! Любов, що жевріла колись, Погасла вже давно, А щастя, любе чарівне Розбилося, як скло... Хоч ти щебечеш про любов— Та слів не чую я І сліз твоїх не бачу вже,— Не та пора, не та! Любові цвіт давно зівьяв, Він вічно не цвіте; Зіма в грудях, там вже давно Сніжницею мете... РіДИА Л0РЛ. ДОово рідна, слово рідне! Хто вас забував. Той у грудях не серденько, Тільки камінь мав. Як ту мову мож забути, Котрою учила Нас всіх ненька говорити, Ненька наша мила?!. Ой, тому плекайте, діти, Рідненькую мову, І учиться говорити Своїм рідним словом! Мово рідна, слово рідне,— Хто вас забував, Той у грудях не серденько, Але камінь мав! Тям ПА гозг. ^\м на розі, при дорозі, Біленькая хатка; ОідіїігесІ Ьу ^ООДіе
