349 Воробкевич 350 Протікає там потічок, Через його кладка. На день скільки разів кладку Мушу я минати, І в садочок той вишневий Крадьки заглядати. О, бодай же сад той висох. Хатка щоб запалась, А ту кладку яворову, Щоб вода забрала! Через тую кладку мушу Я ходить що-днини, Милим оком поглядати Крадьки до дівчини. Оченята ті дівочі—* Ясні дві' зірниці: Гляне—вьяну, як од ока Злої чарівниці. Іду кладкою, тумане Дурь і заморока, І гадаю: ось-ось впаду Просто до потока. З Л Г Р Л й. ^Заграй ти, цигане старий, Такої, як гадаю; І грошей дам, вина теж дам, Всього, що тільки маю; Бо лютий біль оттут горить І груди роспірае, А бідне серце так болить, Що гине, умірав. Заграй, заграй, оттую піснь, Що то колись співала Старая ненька, як мене В колисці колихала. Чаруй міні минувші дні, Літа ті молодії, Прегарні, золотії сни, Той рай І ті надії... Провадь мене ти звуком тим В садочок, де я грався, Чаруй і другів всіх моїх, Що ними величався. Чаруй міні і діву ту, Що мною гордувала... Збуди тих всіх, що вже земля На віки повкривала... Збуди, чаруй минувшість ту: Хай ще хоч раз заплачу. Бо сліз нема з того часу, Як доленьки не бачу. Чаруй, старий! Як потечуть Дві сльози по личеньку, То легше стане у душі І легше на серденьку! Заграй ти, цигаие старий, Такої, як гадаю: І грошей дам, вина теж дам, Всього, що тільки маю. Над Пгутоп. ^Тад Прутом у лузі хатина стоїть, Живе там дівчина хороша, як цвіт: В їй очі-зірниці, що світять вночі;— Побачиш їх, хлопче—вмірай і мовчи! Над Прутом у лузі не місяць аійшов, То хлопець до кралі-дівчини прийшов; Солодка розмова із уст їх плине,— Тихенько дрімучий Прут далі тече. Над Прутом у лузі барвінок вже рвуть До шлюбу зелені віночки плетуть! В хатині заграли і скрипка, і бас, А гості співають: .Веселість у нас!*
- *
^Іолодосте, одрадосте, Де ж ти ся поділа? Чи ти з тими журавлями В ирій полетіла Оідіїііесі Ьу <^ЮО£ІЄ
