Сторінка:Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 1 (2009).pdf/101

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

У сучасній українській історіографії існують суттєві розбіжності щодо оцінки В.д. Більшість дослідників проблеми визначають безвихідне становище уряду УНР при укладені угоди з Річчюпосполитою і цим пояснюють ту непомірно дорогу ціну, яку заплатив Петлюра за допомогу з боку Пілсудського у боротьбі проти більшовиків. Група інших дослідників стверджує, що спільний похід українських та польських військ у квітні 1920 р. на Киів мав всі ознаки інтервенції і водночас вніс певні антагонізми в українсько-польські відносини. Разом із тим, серед істориків поширена думка про В.д. як об’єктивну необхідність задля отримання військової й політичної підтримки з боку Речіпосполитої проти більшовицьких сил в збройній боротьбі українського народу за власну державність.

Літ.: Шелухін С. Варшавський договір між поляками й С. Петлюрою 21 квітня 1920 року. – Прага, 1926; Документы и материалы по истории советско-польских отношений. – М., 1964, т. 2.; Віднянський С.В. Українське питання в міжвоєнній Польщі: основні проблеми й напрями наукових досліджень у сучасній вітчизняній історичній науці // Український історичний журнал, 2003, № 2.

О.С. Черевко.

Варяги (від давньоскандинавського var – обітниця, клятва) – найменування скандинавських воїнів, що, очевидно, виникло на руському грунті в середовищі скандинавів-найманців наприкінці 9 – початку 10 ст. і первісно позначало скандинавських воїнів, прийнятих на певних умовах (за угодою) до війська руських князів. Перша згадка про найм В. міститься в “Повісті временних літ” під 941 в оповіді про підготовку великого князя київського Ігоря Старого до походу на Візантію. В ісландському “Пасмі (Сазі) про Еймунда” докладно описується процедура укладення та умови угоди найму В. до руського війська за Ярослава Мудрого.

У “Повісті временних літ” слово В. вживається на позначення скандинавів взагалі, незалежно від їх місцеперебування і характеру діяльності. Крім як в етнографічному вступі, укладач “Повісті…” жодного разу не вживає конкретних скандинавських етнонімів. Літописець розрізнює варягів і русів: і Рюрик, і перші руські князі Олег та Ігор, і княгиня Ольга (судячи з імен, скандинави за походженням) називаються ним не “варязькими”, а “руськими” князями; В. і руси представлені як різні частини війська Ігоря. Поступово розрізнення В. і русів переходить у їхнє протиставлення, а образ В. набуває рис небезпечного чужоземця, наприклад у розповіді про захоплення Володимиром Святославичем Києва 978. Зміна ставлення до В. простежується в описі новгородських подій 1015-16, коли князь Ярослав Мудрий визнає “своїми” новгородців, а “чужими” – В., і у знаменитому вислові князя Мстислава Володимировича після Лиственської битви 1024, який також називає В. “чужими”. Використання слова “В.” у ­“Повісті…”