розповідаючи про його зміст. Російські делегати не брали участі в підготовці В.м.д., хоча його укладено і від імені Росії, яка значилася серед союзників Франції поряд з малими рейнськими князівствами. За параграфом 5-м ст. 3-ої австрійський імператор віддав Росії “територію у найсхіднішій частині Старої (Східної) Галичини з 400-тисячним населенням”, крім м. Броди. С.Голіцин розглядав придбання Росії вигідними у військовому плані – кордони проходять ріками Дністер і Стир (притока Прип’яті, басейн Дніпра). Проте посол в Парижі кн. О.Куракін оцінював їх негативно – “ми не отримали Броди, а це місто, завдяки своїй транзитній торгівлі, одне тільки й могло мати для нас якесь значення в цьому районі, оскільки було безповоротно вирішено, що Львів не може відійти до нас; вся ж інша частина Східної Галичини, котра простягається до Буковини, має лише жалюгідні поселення, бідні та поза участю в (транзитній) торгівлі”.
Основну частину Галичини, за умовами В.м.д., було приєднано до герцогства Варшавського.
Літ.: Гошко Ю.Г. Тернопільщина в складі Росії (1810–1815 рр.). – Львів, 1957.
Р.Г.Симоненко.
ВІДЕНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ – один з найбільших вищих навчальних закладів Австрії і Європи. Заснований 1365 імператором Рудольфом IV у складі 4 факультетів: юридичного, медичного, вільних мистецтв та богословського. У XIX ст. тут з’являються наукові підрозділи: 1849 – Історико-філологічний семінар, 1852 – Історичний інститут, 1854 – Австрійський інститут історичних досліджень. Від другої пол. ХІХ ст. університет стає постійним місцем навчання української молоді. 1868 тут організовано академічне товариство “Січ” (існувало до 1944) – одне з перших українських студентських організацій з власним статутом. До “Січі” спочатку входили 27 чоловік, серед них О.Волощак, згодом професор Віденського політехнічного інституту, М.Борискевич, відомий лікар-окуліст у Граці, Ю.Пелеш – єпископ. До складу почесних членів товариства обиралися І.Франко, М.Грушевський, О.Кобилянська, В.Винниченко, Б.Лепкий. Товариство видавало українські книжки, організовувало літературні та театральні вечори, наукові диспути. Ним була зібрана найбільша бібліотека українських видань на чужині.
У другій пол. XIX – на поч. XX ст. вихованцями Віденського університету були хімік І.Горбачевський, фізик І.Пулюй, уролог Т.Гринчак. Тут здобули ступінь доктора філософії І.Франко, К.Студинський. Українці О.Огоновський, С.Смаль-Стоцький, З.Кузеля, М.Осадець, В.Щурат, О.Колесса здобували науково-дослідницький досвід в університетських семінарах слов’янської філології та східно-європейської історії під керівництвом славістів Ф.Міклошича, В.Ягича, Й.Іречека, історик М.Кордуба
