князівства. В його окремих волостях і містах влада перейшла до удільних князів і навіть бояр, які раніше сиділи там намісниками і “держателями” галицького та волинського князя. У західній частині Волині самостійними князями стали небожі Романа Мстиславича – Олександр Всеволодич у Белзі та його брат Всеволод у Червені, у східній – брати Романа в перших – Інгвар Ярославич у Луцьку (деякий час володів і Володимиром, нині м. Володимир-Волинський) і Мстислав Ярославич Німий у Пересопниці. У Галицькій землі стали князювати закликані боярством і підтримані київським князем Рюриком Ростиславичем Ігоровичі (сини чернігівського кн. Ігоря Святославича): Володимир Ігорович (у Галичині), Роман (у Звенигороді Галицькому), Святослав і Ростислав, які претендували і на Волинь. Княгиня Анна з дітьми подалася до Польщі. Союзники Романа – угорський король Андраш II і краківський князь Лєшек Білий, які зобов’язалися захистити права його дітей на галицько-волинський престол, самі прагнули заволодіти Г.-В.к. Ігоровичі спробували придушити боярську опозицію, стративши кількох її представників. Та при підтримці угрів восени 1211 бояри скинули Ігоровичів і повісили в Галичі Романа, Ростислава та Святослава. Далі Галич не раз переходив з одних рук до інших, там майже постійно стояла угорська застава та інколи правили сини угорського короля. На Волині утвердився ворог Романовичів – белзький князь Олександр Всеволодич.
У боротьбі за відновлення Г.–В.к. Романовичі спиралися на частину відданого їм боярства (переважно волинського) та ремісничо-торговельну верхівку волинських і галицьких міст. Близько 1209 віче Берестя запросило княжити Василька Романовича. З утвердженням його в Берестейській волості почалося збирання Романовичами волинської “полуотчины”. Наступного року Олександр Всеволодич, який захопив Володимир,змушений був віддати їм Белз. У вересні 1211 волинські й галицькі бояри урочисто посадили Данила в Галичі, та вже на поч. 1212 його вигнали. Анна з Данилом змушена була від’їхати до Угорщини і звернутися по допомогу до короля Андрія (Андраша) II, а в Галичі самочинно став князювати боярин Володислав Кормильчич (1213). 1214 угри скинули його й посадили князем у Галичі малолітнього королевича Коломана. Перемишльське князівство дісталося Лєшекові згідно з угодою 1214 між ним і угорським королем у Спіші, за якою вони поділили між собою Галицьку землю.
На початку 1219 у Галичі, вибивши угорську залогу, утвердився Мстислав Мстиславич Удатний, який, незважаючи на шлюб Данила з його дочкою, відмовився підтримати Романовичів у намаганнях об’єднати Волинську землю. Однак Романовичі 1219 відвоювали у поляків забузькі землі Волині, завдавши Лєшекові відчутної поразки. Князювання недолугого політика Мстислава в Галичі ознаменувалося посиленням боярства. Двічі (1219 і 1221) угри витісняли його з Галича. 1226 він розбив угрів біля Звенигорода Галицького, та 1227 бояри змусили Мстислава поступитися Галичем на користь його зятя – угорського королевича Андрія.
У 1220-ті рр. Романовичі наполегливо й послідовно збирали волинську “полуотчину”. Кілька разів вони оволодівали Белзькою й Червенською
