галузі, особливо морського судноплавства з використанням нового типу парусних вантажних суден “коггів”, які перетворилися на своєрідний символ Г.
Незалежно від “великої” північнонімецької Г., „ганзами“ також називалися і деякі інші об'єднання купців аж до Австрії. Однак у цих випадках йшлося не про політичне об'єднання міст і територій, а про спілки, гільдії купців, до яких вступали окремі торгівці. Часто такі спілки були орієнтовані на конкретний ярмарок і на період його проведення брали на себе ті функції економічного контролю, котрі у більших містах зазвичай виконувалися цехами, гільдіями, корпораціями. Реальна влада у ганзейських містах належала вищому буржуазному прошарку на той час – патриціату (буржуазній “аристократії”). Постійні мешканці міст, які існували з власного прибутку, вважались “громадянами”. Найвищі щаблі у соціальній ієрархії займали купці і капітани торгових кораблів. Громадянство наслідувалося, але його можна було втратити. Першою умовою для його одержання було німецьке походження, тобто бути “уродженим підданим” “Священної римської імперії германської нації”.
Патриціат та громадяни міста обирали сенат та голову міста – бюргермайстера або обербюргермайстра. За реальною владою та політичним впливом бюргермайстер Любека мав у Європі вищий статус, ніж цілий ряд князів і навіть королів, а за своїм багатством Любек переважав деякі феодальні держави того часу. Проте, колосальні міжнародні зв'язки та велетенські матеріальні можливості Г. залишилися незатребуваними в загальнодержавному масштабі – союз з імператором так і не склався. Кожне ганзейське місто було автономним, але не мало права шкодити Г. Спільними зусиллями придушувалась конкуренція інших країн та відстоювались комунальні свободи міст від зазіхань феодальної знаті. Ганзейський союз забезпечував своїм членам право складувати власні товари; обов'язкове складування (пред'явлення товару) для іноземних купців та інші привілеї. Найбільш ефективним знаряддям конкуренції було бойкотування товару певного порту або країни на підставі постанов ганзейських з'їздів. Попри потужні впливи ганзейської торгівлі існували суттєві відмінності у торгівельній практиці Заходу і Сходу. У той час як на Заході швидко поширирювались використання торгових агентів і кредитування операцій, на Сході, особливо у торгівлі з Новгородом та вздовж дюн, ще зберігались традиції локалізованих купецьких спілок та прямого товарного обміну.
Разом з тим давалися взнаки західні впливи на сході європейського континенту і, зокрема, в українських землях. Окремі юрисдикції, що базувалися на нормах магдебурзького права, існували в ряді міст Галицько-Волинської держави вже у 13 ст. (у колоніях німецьких поселенців у Львові, Володимирі, Луцьку). До часів князювання Романа Мстиславовича відносяться згадки про появу німецької колонії у Володимирі-Волинському, а також пов'язану з нею юрисдикцію німецьких єпископів. Збереглося літописне свідоцтво близькості до князівського двору володимирського патриція німця Марколта, який “приймав князів обідом”. Князь Лев Данилович надав німецькому війтові Бертольду млин у Львові та села Малі Винники
