та Підберезці. 1356 Львів отримав магдебурзьке право. Німецькі колонії та відповідно ганзейські купці відігравали роль посередників у торгівельних і культурних зв’язках українських земель із країнами Європи. Завдяки їхнім зусиллям низка міст Галичини залучається до ганзейської торгівлі. Київ лишився за межами цього руху і дедалі більше втрачав своє колишнє економічне і політичне значення. Головними адресатами українського експорту стали Вроцлав і Гданьськ/Данциг. Транзитними пунктами торгівлі з країнами Сходу і Півдня були Кам’янець-Подільський, Володимир і Львів, купецтво яких перепродувало левантійські товари у Росію, Білорусію і на захід – до Польщі, Німеччини та інших країн. Така модель торгівельних відносин українських земель із зовнішнім світом обумовлювалася загальною історичною ситуацією після монголо-татарського нашестя 1241, котре спричинило глибоку руйнацію господарства, зменшення чисельності населення. Поступове економічне відродження, активізація торгівлі починається від середини 14 ст., однак ці процеси ще гальмувалися набігами орд зі Степу. Окрім того, українські землі залишалися під цілковитим іноземним контролем – Великого князівства Литовського і Польського королівства (згодом Речі Посполитої), Угорщини, Молдови, Російської держави.
Це фактично унеможливлювало самостійну торгівельну активність і підвищувало посередницьку роль привілейованих купецьких об’єднань. Як внутрішня, так і зовнішня торгівля на українських землях у період 14 - першої пол. 17 ст. підлягала жорсткій регламентації, що спричиняла розорення значної частини дрібного і середнього купецтва. Збереглися історичні свідчення про спроби купців об’їхати Диким Полем митниці на Київщині. Так само щодо Луцької митниці у 1617 вчинив один з люблінських купців. За подібну провину король Сигизмунд III в універсалі 1615 наказав конфісковувати товари, насамперед волів, на всій території держави. За таких умов контакти купецьких гільдій і міст були особливо важливою формою політико-правового забезпечення розвитку торгівельно-економічних стосунків. 1324 датується “Лист ради м. Володимира до ради м. Штральзунда з підтвердженням належності до Володимирської міської громади купців Бертрама і Миколая Русинів, товари яких після кораблетрощі затримані у Штральзунді”.
З кінця 15 ст. починається період поглиблення кризи і занепаду Г., причинами якого стали: перенесення “центру ваги” західної торгівлі з Балтійського моря на Атлантику після відкриття та активізації освоєння Американського континенту; занепад “шовкового шляху” після повалення Золотої Орди; знищення Москвою вільної Новгородської республіки як постачальника товарів та сировини до Західної Європи. Певну роль відіграли й міграція промислового оселедця, котрий тривалий час залишався важливим сегментом ганзейської торгівлі, зміцнення у Балтійському регіоні позицій місцевих володарів, які дедалі підпорядковували собі міста. 1669 Любек, Гамбург, Бремен, Данциг, Росток, Брауншвейг, Хільдесхайм, Оснабрюк та Кельн провели у Любеку останній ганзейський з’їзд, після якого Гамбург, Бремен і Любек взялися одноосібно опікуватися питаннями захисту закордонних контор. Ці три міста й пізніше трималися разом,
