влади, відома під назвою «коренізації», також спричинила пожвавлення національно-культурного життя етнічних Г. На основі Постанови ВУЦВК «Про оформлення національних грецьких районів на терені Маріупольської округи» (травень 1928) було створено два грецьких райони – Мангушський (12141 особа грецького походження, що складало 58,9% загальної кількості населення) та Сартанський (15470 осіб, або 77,2%). У жовтні 1928 створено також і Велико-Янисольський район у Сталінській окрузі (19245 осіб, або 58,6%). У цей же період на території Маріупольщини організовуються грецькі сільради. У новоутворених районах починають діяти національні навчальні заклади, видавництва тощо.
Проте, наприкінці 1930-х заходи в межах політики «коренізації» були офіційно визнані помилковими та шкідливими, а сама грецька меншина зазнала репресій. Кількість Г. – в’язнів ГУЛАГУ в період з 1942 по 1947 (станом на 1 січня кожного з цих років) складала: у 1942 – 2610 осіб, у 1943 – 1859, у 1944 – 1344, у 1945 – 1382, у 1946 – 1240, у 1947 – 1247 (дані на 1946 і 1947 не є вичерпними).
На підставі постанови «Про заходи по очищенню території Кримської АРСР від антирадянських елементів» (13 квітня 1944), а також постанови Державного комітету оборони (4 червня 1944) органи НКВС та НКДБ здійснили примусову депортацію з Кримської АРСР 15040 осіб грецького походження. Депортованих кримських Г. розселили, зокрема, в Гур’євській області Казахської РСР, Башкирській АРСР, Марійській АРСР, Кемеровській та Кіровській областях РРФСР. Протягом 26 – 27 червня 1944, за Постановою ДКО, із Криму було депортовано 3531 особу грецького підданства у Ферганську область Узбецької РСР. 1 серпня 1949 за розпорядженням Міністерства державної безпеки СРСР з Чорноморського узбережжя (Одеська, Херсонська, Миколаївська, Ізмаїльська області) в м. Алма-Ату Казахської РСР було переселено 267 родин (395 осіб). 1956 з Г. знято звинувачення у зраді батьківщині і співробітництві з німецькими окупантами, а також поновлено у громадянських правах. Проте права на репатріацію та повернення конфіскованого майна Г. на той час не отримали.
Розпочатий 1988 процес консолідації національних меншин СРСР супроводжувався утворенням національно-культурних товариств. Етнічні Г. України були в числі перших і найактивніших учасників цього руху. У грудні 1989 в м. Донецьк засновано Республіканське товариство Г. України. Завдяки зусиллям цієї організації, протягом наступних двох років тільки на Донеччині зареєструвалися 42-і грецькі громади (24 – у міських і 18 – у районних радах), починає виходити грецька газета «Логос». В травні 1991 в м. Маріуполі відкрито гуманітарний коледж, покликаний готувати науковопедагогічні кадри для потреб грецької спільноти, передусім, вчителів мови. Водночас, зважаючи на невизначений правовий статус меншини, а також загальне погіршення економічної ситуації в 1989–1990, частина Г. вбачала вирішення своїх проблем у поверненні на історичну батьківщину. Тільки за 7 місяців 1990 до Греції з СРСР, в тому числі з УРСР, виїхало 16,8 тис. Г.
Оформлення правового статусу грецької національної меншини відбулося вже в новій історичній реальності – в умовах незалежної України.
