йшли вчені-історики (Дж.Гуч, К.Макартні, В.Нейпір), депутати палати громад (Дж. Гілз, Дж. Мандер, Дж. Веджвуд). Від початку заснування комітету його діяльність спрямовувалася на проведення гучних політичних акцій, серед них: виступи в пресі на захист українського населення, подання петицій до уряду і парламенту, публікація політичних памфлетів, організація зустрічей з відомими українцями. У практичній роботі комітет тісно взаємодіяв з Українським бюро у Лондоні, яке очолював В.Кисілевський (1932–39). Припинив діяльність на початку Другої світової війни.
Літ.: Saunders D. Britain and the Ukrainian Question (1912—1920) // English Historical Review, 1988, № 406; Середа О. Англійські зв'язки львівських українців напередодні Першої світової війни. В кн.: Львів: місто – суспільство – культура. – Львів, 1999; Сирота Р. З історії одного судового процесу або гетьманська справа у міжвоєнній Великій Британії //Україна модерна, 2000, ч. 4.
Р.Б. Сирота.
АНДРУСІВСЬКИЙ ДОГОВІР (ПЕРЕМИР'Я) 1667 – договір між Російською державою і Річчю Посполитою про припинення війни 1654 – 67 за право володіння Україною. Підписаний 30 (20) січня 1667 терміном на 13,5 років у с. Андрусов біля Смоленська (нині місто в Російській Федерації). Укладений всупереч договорам, підписаним з царським урядом гетьманами Б.Хмельницьким, Ю.Хмельницьким та І.Брюховецьким. До миру з росіянами поляків змусив заколот Ю.Любомирського, що охопив значну територію Речі Посполитої. А.д.(п.) визначив місце Росії, Польщі та України в системі міжнародних відносин 60—70-х рр. 18 ст. Його статті встановлювали розподіл сфер впливу польського короля і московського царя на козацьку державу. Лівобережна Україна відходила до Росії, а Правобережна – до Речі Посполитої. Влада царя поширювалася на Смоленськ, Дорогобуж, Білу, Невель, Красний Веліж (нині міста Російської Федерації), а також Сіверщину. Київ повинен був відійти до Польщі 1669. Запорозька Січ потрапляла у спільне володіння обох держав. Царський уряд зобов'язувався виплатити Польщі як компенсацію за втрачені шляхтою землі на Лівобережній Україні 1 млн польських злотих (бл. 200 000 рублів). Укладання договору викликало велике невдоволення серед усіх верств українського народу. Проти А.д.(п.) рішуче виступали гетьманські уряди П.Дорошенка, І.Брюховецького, П.Суховієнка, а згодом і Д.Многогрішного та І.Самойловича, які протягом свого правління практично його не виконували. Порозуміння Росії й Польщі за рахунок поділу козацької держави спричинило зростання впливу в українському суспільстві старшини, яка спиралася на підтримку Османської імперії та Кримського ханства. Після 1667 поглибився внутрішньополітичний розкол в Україні. Внаслідок зайнятої гетьманськими урядами позиції більшість із статей А.д.(п.) не було виконано, а російсько-польські переговори щодо сфер впливу на
