Від 1928 в А. видавались і видаються українські часописи «Батьківщина», «Дзвін», «Життя», «Знання», «Клич», «Наш клич», «Пролетар», «Рідний край», «Світло», «Україна», «Українська робітнича газета», «Українське слово» та ін.
При більшості українських громад існують «рідні школи». Перша була відкрита 1910 на околиці Буенос-Айреса, де навчалося 30 учнів, які стали членами першого дитячого хору. В Буенос-Айресі міститься філія Римського українського католицького університету, при якій діє гімназія, існують хорові й танцювальні колективи, капели бандуристів. 1952 організовано театральну студію ім. Леся Курбаса. 1971 відкрито пам’ятник Т.Шевченкові в Буенос-Айресі, пізніше пам’ятники Кобзареві постали в м. Апостолес та Обера. Вулиці міст носять імена Т.Шевченка, І.Франка, М.Шашкевича, І.Сенишина, кн. Володимира Святославича.
У 60-80-ті рр. XX ст., коли в Аргентині панували військові хунти, політична активність українців, як і більшості аргентинських громадян, була низькою. У 90-ті рр. ХХ ст. за умов суспільно-політичної демократизації пожвавішало суспільне та культурне життя українців Аргентини. Після проголошення незалежності України активізувалися зв’язки аргентинських українців з історичною батьківщиною. Економічна криза, яку Аргентина переживала наприкінці 90-х рр. XX ст. – на початку XXI ст., зменшила притік українських емігрантів до Аргентини, хоча місцеве законодавство щодо імміграції залишається одним із найбільш ліберальних у світі. Аргентинькі українці підтримали ініціативу бразильських українців щодо створення у 2005 координаційної ради українських громад країн Латинської Америки. Відродженню історичною пам’яті місцевих українців сприяла активна просвітницька діяльність громади, спрямована на вшанування пам’яті жертв голодомору в Україні.
Літ.: Онацький Є. Українці в Південній Америці. Українці в Аргентині.
В кн.: Українці у вільному світі. – Джерсі-Сіті, 1954; Пропам’ятна книга будови пам’ятника Тарасові Шевченкові в Буенос-Айресі. – Буенос-Айрес, 1971; Василик М. Українські поселення в Аргентині. – Мюнхен, 1982; Зберігаючи українську самобутність. – К., 1992; Українці в Аргентині. – К., 1999; Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. – К., 1999; Українці: Історико-етнографічна монографія. – Опішне, 1999, кн. 1.
О.О. Ковальчук.
Аріанство – течія у християнстві, що заперечує вчення про єдину сутність трійці. З'явилася у 4 ст. Її основні положення проголосив пресвітер Арій з м. Александрія. Вселенські собори християнської церкви 325 і 281 засудили А. як єресь. Проте значні прошарки населення міст, передовсім ремісники і торговці, підтримували А., яке у 336-381 посіло становище панівної релігії у Римській імперії. У 4-7 ст. найбільшу опору воно здобуло серед германських племен (готів, лангобардів тощо) під час їхньої християнізації. Відродження аріанського руху припадає на початок Реформації в Європі (16 ст.), де він прибирає назву соцініанства – від прізвища про-
