повідників італійців Лелія і Фауста Социни, які виступали у Швейцарії. У цей період аріанські громади, до яких вступають заможні шляхтичі, постають на Слов'янщині, зокрема на українських землях Речі Посполитої. Їх діяльність сприяла поширенню західних тлумачень свободи совісті і думки людини, просвітництва. Важливими осередками популяризації цих ідей стали засновані аріанцями школи в Чернігові, Києві, Хмельнику, Гощі. В середині 17 ст. А. було розгромлено під тиском католицької церкви, а навчальні заклади закрито.
Літ.: Левицкий О. Социнианство в Польше и Юго-Западной Руси // Киевская старина, 1882, №5; Стельмашова А. Аріанство в давній Україні // Пам'ятки України, 1993, №1-6.
М.М.Варварцев.
Армія крайова – польська підпільна військова організація, що діяла на окупованій гітлерівцями території Польщі та Західної України й Західної Білорусі в часи Другої світової війни. Створена 14 лютого 1942 шляхом об’єднання «Союзу збройної боротьби» з іншими конспіративними польськими формуваннями. Підпорядковувалася Верховному головнокомандувачеві та урядові Польщі на еміграції, що з липня 1941 перебував у Лондоні. Рішення щодо поточних дій приймалися у Варшаві головним комендантом АК, функції якого виконували Ст.Ровецький («Грот») – до 30 червня 1943, Т.Коморовський («Бур») – до 2 жовтня 1944, Л.Окулицький («Неджвядек») – до часу видання наказу про розформування АК 19 січня 1945. На відміну від партизанських боївок АК була єдиною силою, що формально могла вважатися продовжувачем традицій довоєнного Війська Польського.
Після нападу Німеччини на СРСР і вступу останнього до антигітлерівської коаліції польський емігрантський уряд, а потім і АК були змушені визнати СРСР — свого колишнього ворога — союзником. Офіційно Польща вела війну лише з гітлерівською Німеччиною. Навіть після розірвання Москвою в односторонньому порядку дипломатичних відносин з «лондонським» еміграційним урядом Польщі Радянський Союз залишався для поляків «союзником наших союзників». Командування АК найбільші зусилля зосереджувало на підготовці загально-державного антигітлерівського повстання, яке мало вибухнути в той момент, коли поразка Німеччини внаслідок ситуації на фронті або якихось інших причин стала б безсумнівною. Командувачі АК вважали, що передчасний виступ спровокував би лише дуже великі репресії з боку гітлерівських властей та послабив би і без того виснажене багаторічною окупацією польське суспільство. Через це тривалий час вони погоджувалися тільки на такі масштабні збройні дії, які мали характер самооборони. Так було під час масових переселень цивільної людності, здійснюваних гітлерівцями на Замойщині 1942–43, або
