Сторінка:Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 1 (2009).pdf/67

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

у Польщі та Литві (вони зачепили не лише панівну католицьку, а й, частково, православну церкву), і реакція на них католицизму, який, почасти стримавши наступ протестантизму, спрямував вістря богословської полеміки на викриття вад руського православ’я, пропонуючи як порятунок перехід під папську юрисдикцію. Це відображено у творах таких католицьких полемістів, як С.Гозій, Б.Гербест, А.Поссевіно та, особливо, у трактаті “Про єдність Церкви Божої під одним пастирем та про грецьке від тої єдності відступлення” (1577) єзуїта П.Скарги.

Загроза протестантизму, закиди і відверті утиски з боку католиків, усвідомлення кризовості власного церковного життя на фоні змін у сусідів були тими рушіями, які вивели православних з інерції застою. Опинившись перед викликом християн Заходу, деякі церковні діячі поступово стали вбачати там готові моделі й засоби для проведення реформ у Київській митрополії. Ініціативу в русі за духовно-культурне відродження виявили насамперед миряни, нечисленні, але досить заможні та тоді ще впливові православні магнати (як Г.Ходкевич або кн. В.-К. Острозький) і міщани, об’єднані у братства, які, долаючи байдужість, а то й відвертий спротив єпископату, взялися за розвиток книгодрукування, освіти, в т.ч. богословської полеміки, сприяючи кращому усвідомленню власної релігійної ідентичності та особливого місця у ній візантійської спадщини.

Східні ієрархи, не маючи змоги істотно оновити Церкву на власних землях, почали виявляти зацікавлення духовною боротьбою в Україні й Білорусі, хоча їхні відвідини українсько-білоруських земель, як правило, були пов’язані з подорожами до Москви за милостинею. Однак навіть така побічна увага сприяла поліпшенню справ у Церкві. Перебування патріархів Йоакима Александрійського (1585-86) та Єремії II Константинопольського (1588-89) започаткувало низку радикальних реформ у Київській митрополії, спрямованих на подолання негараздів та відновлення канонічного правопорядку й авторитету церковної влади. Так, Єремія II усунув правлячого малодіяльного митрополита Онисифора Дівочку і за згодою польського короля Сигізмунда III Ваза висвятив на його місце Михайла Рогозу. Невдовзі він призначив луцького єпископа К.Терлецького своїм екзархом, уповноваживши його наглядати за діяльністю всіх руських владик, включно з митрополитом. Саме останнє породило відносини неприязні у православній верхівці. Патріарх надав широкі привілеї братствам мирян, зокрема у Львові та Вільно (нині Вільнюс), виводячи їх з-під влади місцевих єпископів та даруючи їм право контролювати поведінку ієрархів і духовенства. Реформаторська діяльність Єремії II у Київській митрополії сприяла зростанню усвідомлення серед її єпископату потреби в змінах та стала водночас опорою для діяльності мирських лідерів, хоча запроваджені патріархом нововведення радше внесли дезорганізацію в існуючі структури управління і захитали традиційні підвалини східно-християнського церковного устрою.

Невдовзі після від’їзду патріарха Єремії II з України у липні (червні) 1590 владики Київської церкви зібралися на перший після довгої перерви собор у Бересті. Проведення соборів у наступних роках стало регулярним