додаток про поділ Галичини та об’єднання українських частин Галичини й Буковини в єдиний коронний край до 20 липня 1918. У межах передбачуваної Польщі кордони повинна була остаточно визнати спільна комісія на підставі «етнографічних відносин і за узгодженням бажань населення». Сторони відмовлялися від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною, обмінювалися військовополоненими. 18 лютого 1918 політична угода доповнилася військовою конвенцією, що підвела правову базу для вступу німецької армії на територію України. Країни Четверного союзу обіцяли Україні збройну допомогу проти більшовиків та позику в 1 млрд. крб. в обмін на постачання до 1 липня 1918 1 млн. т зерна та інших сільськогосподарських продуктів. 18 лютого 23 німецькі дивізії почали наступ на Україну. 2 березня вони разом із військами Центральної Ради вступили в Київ. Водночас місто залишили всі представники країн Антанти й США. До кінця лютого німецькі та австро-угорські війська захопили майже всю Україну. 17 березня 1918 Мала Рада ратифікувала Б.м.д. Наприкінці квітня німці роззброїли війська Центральної Ради в Києві, визнавши єдиною владою в Україні режим гетьмана П. Скоропадського. 1918 чисельність німецьких військ на територіїї України сягнула 1 млн., австроугорських – 300 тис. вояків.
10 вересня 1918 німецькі окупаційні власті на додаток до Брестського договору з Центральною Радою підписали нову економічну угоду з гетьманом Скоропадським. В обмін на збройну підтримку режиму Скоропадського німці й австрійці одержали право вивезти з України 1,2 млн. т хліба, 11 млн. пудів живої ваги великої рогатої худоби, 2 млн. пудів м’ясних консервів, 300 тис. голів овець, 460 тис. пудів сала, масла й сиру, 37,5 млн. пудів залізної, 3 млн. пудів марганцевої руди, необмежену кількість овочів, картоплі, меду тощо. Умови угоди були вкрай кабальними, що зводилися до відвертого пограбування українських земель. Б.м.д. був анульований в листопаді 1918 р. в результаті капітуляції Німеччини в Першій світовій війні.
Питанням щодо доцільності Б.м.д. залишається досить дискусійним. З одного боку, він оцінюється як велике дипломатичне досягнення Центральної Ради, з іншого – як важливий чинник, що посилив антиукраїнські настрої в державах Антанти й США, а отже, завдав непоправного удару українській справі на міжнародній арені.
Літ.: Берестейській мир. Спомини і матеріали. – Львів, 1928; Українська Центральна Рада. Док. і матеріали у двох томах. – К., 1997, т.2; Берестейський мир з нагоди 10-х роковин. 9/ II 1918 – 9/ 1928 р.: Спомини та матеріали; Дорошенко Д. Історія України 1917 – 1923 рр. – Т. 1: доба Центральної Ради. – Нью-Йорк, 1954; Нариси з історії дипломатії України. – К., 2001; Кудлай О.Б. Створення та діяльність народного міністерства міжнародних справ Української Народної Республіки (червень 1917 – квітень 1918 р.). – К., 2008.
С.В. Віднянський.
