органів, зокрема через бюджетний механізм та пряму взаємодію з громадянами країн-членів ЄС. У грудні 2000 в Ніцці затверджено Хартію прав громадян країн-членів ЄС, за якою, зокрема, розширено право подавати петиції до Європарламенту.
У червні 2004 на той час у 25 країнах Європейського Союзу відбулися вибори 732 депутатів Є.п. Ця кількість депутатів по країнах розподіляється відповідно до чисельності населення за квотами. За результатами виборів сформовані вісім політичних груп (фракцій): група Європейської народної партії (християнські демократи), група Партії європейських соціалістів (соціал-демократи), група Європейської партії лібералів, група Європейських зелених, конфедеративна група Європейські об'єднані ліві, група Союз за Європу націй, технічна група незалежних депутатів, група позафракційних депутатів. У червні 2009 відбулися вибори депутатів Європарламенту вже у 27 країнах-членах (уперше в Болгарії та Румунії). Перемогу святкували європейські християнські демократи, об'єднані в «Європейську народну партію».
Є.п. використовує різні форми співпраці з національними парламентами. Найважливішими механізмами взаємодії є Конференція комітетів із європейських справ, круглі столи й двосторонні візити між національними та європейськими депутатами, створення в середині Є.п. спеціального підрозділу, який відповідає за контакти з національними парламентами країн членів ЄС. Водночас існують серйозні суперечки між «великими» та «малими» (за чисельністю населення) країнами-членами ЄС. Останні виступають проти пропорційного представництва в Європейській комісії та Європейському парламенті й відповідно — проти прийняття рішень кваліфікованою більшістю.
Перші інституційні контакти між Верховною Радою України та Європейським парламентом встановлені 1992. З того часу різні скликання українського та європейського парламентів роблять свій внесок у розвиток міжпарламентських зв'язків та діалогу, які стають важливою складовою політичних відносин між Україною та ЄС. Плідними є контакти між парламентськими комісіями у закордонних справах. Основним напрямом діалогу стала проблема розробки та реалізації програми адаптації українського законодавства до норм і стандартів Європейського Союзу. Забезпечення правової сумісності різних економічних й політичних процедур ЄС і України лишається одним із головних завдань на перспективу.
Літ.: Борко Ю. Что такое ЕС: некоторые основные сведения. — М., 1995; Геген Д. У лабіринті Європейського Союзу. — К., 1995; Сиджански Д. Федералистское будущее Европы: от Европейского Сообщества до Европейского Союза. — М., 1998; История европейской интеграции. — М., 2000; Гоці С. Урядування в об'єднаній Європі. — К., 2003.
А. Ю. Мартинов.
