У січні 1976 тодішній бельгійський прем'єр-міністр Л. Тіндеманс зробив доповідь, яка накреслила стратегію розвитку ЄС. Пропонувалось запровадити тіснішу інтеграцію в економічній, політичній, валютній сферах, проводити спільну зовнішню політику. Важливим кроком до поглиблення європейської політичної інтеграції стали перші прямі вибори депутатів Європейського парламенту в 1979.
1981 членом ЄС стала Греція, яка створила балканський плацдарм для Європейської Спільноти. Новий прорив у розвитку європейської інтеграції стався після «іберійського» розширення ЄС, коли 1986 його членами стали Іспанія та Португалія.
Єдиний Європейський Акт 1986 поставив завдання створити до 1 січня 1993 спільний ринок товарів, робочої сили, послуг та капіталу. Зазначений документ зробив легітимними прапор ЄС — блакитне полотнище з 12 жовтими зірками, розташованими колом, а також європейський гімн, музикою якого стала бетховенська «Ода радості».
Безпосередні завдання створення ЄС були вирішені Маастрихтським договором 1992, який сформулював основні завдання: створення валютного союзу, зміцнення політичної інтеграції, розширення співробітництва в галузі юстиції, внутрішніх справ та безпеки, реалізація спільної зовнішньої і оборонної політики. Тактику досягнення цієї мети уточнено Амстердамським договором 1997, який визначив завдання одночасного поглиблення європейської інтеграції та підготовки ЄС до наймасштабнішого в історії розширення.
Впродовж першої половини 90-х XX ст. 12 країн членів ЄС виконували критерії створення монетарного союзу. Паралельно вирішувалось питання включення впливових нейтральних європейських країн до ЄС. У 1995 членами ЄС стали Австрія, Швеція, Фінляндія. Більшість норвежців та швейцарців висловилась проти членства. У тому ж 1995 набули чинності Шенгенські угоди, які забезпечили політико-правові умови для виникнення Шенгенського безвізового простору для громадян країн-членів ЄС, що має забезпечувати вільне пересування робочої сили та послуг. 1 січня 1999 було створено монетарний союз ЄС. На той час з 15 «старих» країн-членів ЄС його членами не стали лише Велика Британія, Данія, Швеція, Греція. Остання, виконавши критерії макроекономічної відповідності, приєдналась до зони євро 2001. У 2002 спільна грошова одиниця євро була введена у готівковий обіг в ЄС. За межами зони євро (за прогнозами до 2007–2010) лишаються 10 «нових» країн-членів ЄС, оскільки у 2007–2008 Словенія та Словаччина замінили національні валюти на євро.
На сучасному етапі ЄС є прикладом єдиної конкретної оперативної та демократичної відповіді на вимоги процесу глобалізації. Але ефективність цієї відповіді залежить від можливості реформи окремих інституцій ЄС, які
