чеської і німецької мов в усіх сферах суспільно-політичного життя, свободи преси, зборів, ліквідації феодальних повинностей на селі тощо. Створений у квітні Національний комітет став фактичним урядом Чехії.
2 червня у Празі відкрився Слов'янський з'їзд, на який прибули представники слов'янських народів Австрії, а також з Італії, Німеччини. Запрошення підготовчого комітету були направлені й в Київ. Робота делегацій відбувалася у трьох секціях, одна з яких під головуванням К. Лібельта — «польськорусинська» — обговорювала українську проблему. У підсумкових документах з'їзду проголошувалася повна рівноправність національностей і перетворення Австрії на федерацію під егідою габсбурзької династії, укладання союзу слов'янських народів, засуджувалося гноблення слов'ян в Угорщині, Пруссії, Сілезії, Османській імперії. Припинення діяльності з'їзду припала на початок повстання пражан (12–17 червня) проти введення до міста імператорських військ, які й придушили виступ національних сил і розпустили усі інституції чеської влади.
Велика загроза австрійському абсолютизму виникла з боку Угорщини, де в ході переможного повстання у Пешті 15 березня 1848 до влади прийшов Комітет громадського порятунку, почалася організація національної гвардії. 17 березня віденський двір змушений був погодитися на створення угорського уряду, діяльність якого передусім зосередилася на реформі аграрних відносин, зміцненні національних збройних сил. Водночас його політика заперечення національних прав сусідніх народів — хорватів, сербів, словаків, українців — стала на перешкоді консолідації визвольних сил на всіх теренах імперії. Віденський двір зміг схилити на свій бік провідників хорватського національного руху і у вересні 1848 спрямувати його збройні підрозділи на підтримку австрійській армії у війні проти Угорщини. Лише у березні 1849 угорцям вдалося перейти у контрнаступ і майже повністю очистити свою країну від інтервентів. 14 квітня Національні збори Угорщини оголосили Декларацію незалежності від Австрійської монархії й країна фактично стала республікою. Вирішальний злам у співвідношенні сил у австро-угорському протистоянні стався після вступу до габсбурзької імперії російських військ, направлених імператором Миколою І на прохання імператора Франца Йосифа. 13 серпня угорська армія капітулювала, а реставрація австрійської влади почалася із застосування масового воєнно-судового терору.
Від початку європейських революцій визвольний рух у Словаччині, яка за меттерніхівського режиму перебувала під подвійним гнітом — австрійської бюрократії та угорських аристократів, орієнтувався на повсталу Угорщину. Словаки вітали створення в ній ліберального уряду. Але неповне вирішення ним селянської проблеми послужило ґрунтом для широких аграрних заворушень, на боротьбу з якими було направлено угорські військові загони.
