Сформований у квітні Словацький національний комітет скликав 10 травня Національні збори, які окремим маніфестом задекларували необхідність територіальної автономії краю у складі угорської держави, власного представницького органу (сейму), визнання словацької мови офіційною, запровадження національного шкільництва. Ці прагнення словаків угорський уряд кваліфікував як «австрійську інтригу». З угорсько-словацького напруження скористався віденський двір: організований під командуванням австрійських офіцерів словацький легіон у складі двох полків став союзником Австрії у її війні проти Угорщини. Водночас багато словацьких патріотів продовжували виборювати свободу батьківщини у лавах угорської армії. Придушення угорської революції в 1849 відкрило шлях до поновлення габсбурзької системи гноблення й на словацьких землях.
У схожих умовах розгорталися події у Трансільванії. Петиція, складена румунською інтелігенцією, пропонувала унію Трансільванії і Угорщини. Скликані 22 березня 1848 у м. Блаже Національні збори доповнили цей план вимогами про негайне звільнення селян краю від кріпацтва, відкриття румунських шкіл, призначення румунів на адміністративні посади. Трансільванський становий сейм, де абсолютну більшість голосів мала угорська дворянська верхівка, зволікав з рішенням щодо румунських прав. У квітні– травні 1848 сільські райони Трансільванії перетворилися на арену антипоміщицьких повстань, на які угорська влада реагувала військовими каральними експедиціями. Тимчасом румунські керівники прискорили формування власних військових підрозділів. У другій половині 1848 існувало 15 румунських легіонів, які австрійське командування використало в бойових операціях проти Угорщини. У вересні 1848 Національні збори висловилися проти унії з Угорщиною і за приналежність Трансільванії австрійській короні на правах «адміністративної і культурної автономії румунів». Лише в липні 1849, коли контрреволюція в Австрії долала останні вогнища національновизвольної боротьби, румунська і угорська сторони уклали перемир'я.
У сербській Воєводині, яка, знаходячись у складі Австрії, адміністративно підпорядковувалась також Угорщині, населення міст і сіл вийшло на маніфестації одразу після звісток про березневі революції 1848 у Відні і Пешті. Старі органи влади було замінено новими, з'явилася сербська національна гвардія. Створена у краї в травні скупщина проголосила його національною автономією, яку угорський уряд відмовився визнавати. Вже у червні незгоди переросли у війну, яка обернулася втратою політичних свобод, здобутих обома народами у 1848–1849, і остаточною перемогою габсбурзької монархії на їхніх землях.
На українських землях — в Галичині, Буковині, Закарпатті революційні виступи почалися в 1848 багатолюдними вуличними демонстраціями. У Львові вони відбувалися 18, 19 і 21 березня, коли понад 12 тисяч жителів
