Перейти до вмісту

Сторінка:Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 (2010).pdf/135

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

землях. 1579 Віленський колегіум перетворено на академію. З часом закладами вищого типу стали школи у Львові, Перемишлі (нині м. Пшемисль, Польща) та Ярославі. Модель єзуїтського шкільництва послужила також взірцем для православного Київського колегіуму. Львівський колегіум засновано з фундації вдови останнього з князів Слуцьких. Колегіум у Кам'янці (нині м. Кам'янець-Подільський) заснований завдяки братам Язловецьким, С. Лянцкоронському, Валенсію й Олександру Калиновським та пожертвам місцевої шляхти. Завдяки внескам місцевих фундаторів засновано колегіум у Перемишлі. Фундаційний акт княжни Анни-Алоїзи Острозької уможливив відкриття колегіуму в Острозі (1626). З перервами існували колегіуми у Вінниці та Барі. Короткочасним стало існування колегіумів у Ксаверові під Овручем, Фастові, Переяславі (нині м. Переяслав-Хмельницький) та Новгороді-Сіверському. З Гуменного до Ужгорода перенесено колегіум 1640. На початку 18 ст. постав такий же заклад у Станіславі (нині м. Івано-Франківськ) на кошти київського воєводи Юзефа Потоцького. Фундатором Житомирського колегіуму (з середини 18 ст.) став місцевий староста Казимир Стецький. Кількаразово Є. робили спроби підвищити до університетського статусу свої колегіуми у Браневі (1568, 1585–1588, 1701, 1738), Познані (1611–13, 1650, 1678), Львові (1661–64), а також увійти до складу Краківського університету (1616, 1624–28). Однак практично єдиним їхнім університетом у Речі Посполитій лишалася Віленська академія, заснована за сприяння короля Стефана Баторія (1576–86). 1773 Є. завідували найбільшою в Речі Посполитій (порівняно з Краківським університетом та іншими чернечими орденами) мережею шкіл, що налічувала 66 колегій.

Є. провадили також проповідницьку та сповідницьку діяльність у церквах, брали участь у воєнних походах як військові капелани, були сповідниками королів та шляхти, займалися місіонерською діяльністю. Їм також доручалися дипломатичні місії. Однією з таких була місія Антонія Поссевіно до двору російського царя Івана ІV Васильовича 1581–82 за дорученням папи Григорія XIІІ. Поссевіно відіграв важливу роль у підписанні 10-літнього перемир'я між Польщею і Росією.

На середину 18 ст. орден Є. опинився у скрутному становищі. Загальні зміни в суспільстві, що мали місце в епоху Просвітництва, зростання конкуренції в справі шкільництва, спричинене діяльністю ордену піарів, з одного боку, та опозиція католицьких дворів Португалії, Іспанії, Франції, Королівства обох Сицилій та Парми, з іншого боку, призвели спочатку до його заборони та вигнання з територій цих країн, а невдовзі й до цілковитої заборони його діяльності. Під тиском монархів династії Бурбонів папа Климент XIV «заради спокою Церкви» був змушений розпустити орден буллою «Dominus et Redemptor» від 21 липня 1773. Після публікації та