Перейти до вмісту

Сторінка:Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 (2010).pdf/156

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

зобов'язання, що випливали із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, так і ті, що передбачалися згідно з укладеними ними міжнародними договорами чи іншими угодами.

Досягнуті на Нараді результати переговорів були зафіксовані також в інших документах Заключного Акта: «Документ про заходи зміцнення довіри та деякі аспекти безпеки й роззброєння», «Співробітництво в галузі економіки, науки й техніки та оточуючого середовища», «Питання безпеки й співробітництва у Середземномор'ї», «Співробітництво в гуманітарних та інших сферах», «Подальші кроки після Наради». Оригінал Заключного Акта, укладений англійською, іспанською, італійською, німецькою, російською та французькою мовами, було передано на зберігання уряду Фінляндської Республіки, який надав державам-учасницям завірені копії цього документу.

Унаслідок підписання керівництвом Радянського Союзу Заключного Акта, 12 травня 1976 у Москві було створено Групу сприяння виконанню Гельсінських угод у СРСР. 9 листопада 1976 письменник М. Руденко на прес-конференції, що відбулася на квартирі О. Гінзбурґа в Москві, зробив заяву про створення Української гельсінської групи (повна назва — Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод). Її членами-засновниками стали М. Руденко (керівник), О. Бердник, П. Григоренко, І. Кандиба, Л. Лук'яненко, М. Маринович, М. Матусевич, О. Мешко, Н. Строката, О. Тихий. Прагнення учасників групи зареєструвати її як громадську організацію засвідчило усвідомлення українськими дисидентами того факту, що з підписанням Гельсінських угод їх діяльність набула міжнародно-правової бази. Українські правозахисники відстоювали ідеї законності здобуття Україною незалежності шляхом виходу зі складу СРСР, як це було передбачено його Конституцією, боротьби проти порушень радянським керівництвом міжнародно-правових зобов'язань і законодавства власної держави. У декларації Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод зафіксовано її основні завдання: ознайомлення українського суспільства зі змістом Декларації прав людини (1948), сприяння реалізації положень Заключного Акта НБСЄ та інформування світової громадськості про факти їх порушення на теренах СРСР; обстоювання права України як суверенної держави та члена ООН направляти свою делегацію на міжнародні форуми, присвячені обговоренню результатів виконання Гельсінських угод; забезпечення акредитації в Україні іноземних журналістів, створення незалежних прес-агентств тощо. У меморандумі № 1 Української гельсінської групи політику керівництва СРСР щодо України кваліфіковано як геноцид.

Учасники українського гельсінського руху налагодили зв'язки з іншими правозахисними організаціями на теренах СРСР, неодноразово апелювали до комітету ООН у справах захисту прав і свобод людини, до урядів і