Особливо визначною подією в історії ЗС стала визвольна війна українського народу середини 17 ст., яка охопила всю територію України, підвладну Речі Посполитій. Козацтво під проводом гетьмана Богдана Хмельницького виступило головною рушійною силою у цій боротьбі, під час якої відбулося вісім найбільших баталій — під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, Зборовом, Берестечком, Білою Церквою і Батогом. Лише у двох з них (під Берестечком і Білою Церквою) військо Богдана Хмельницького зазнало поразки. Заключним актом війни стала Переяславська рада, що відбулася 8 січня 1654 у м. Переяславі за участю представників від усіх козацьких полків та російської делегації на чолі з думним боярином В. Бутурліним. Ухвалене Радою рішення про визначення політично-правового статусу України у складі Росії (на умовах протекторату) було закріплене пізніше (березень 1654) у так званих Березневих статтях. Однак царський уряд Росії майже відразу потому почав обмежувати автономію ЗС, відміняти права й привілеї, надані її населенню зазначеною угодою.
З.С. перетворилася на потужну військово-політичну силу, широко відому в Європі. Вже від другої половини 16 ст. її відвідували посли багатьох держав, зокрема з метою залучення козацтва до участі у війнах і походах за кордоном. Перші описи ЗС здійснили наприкінці 16 ст. австрійський дипломат Еріх Лясота та польський хроніст Марцін Бєльський. Діяльність З. С. відтворювали у своїх працях також й автори ХVII–ХVIII ст. — французький військовий інженер і картограф Гійом Левассер де Боплан («Опис України»), польський хроніст італійського походження Олександр Гваньїні («Опис Сарматії Європейської»), французький історик Жан-Бенуа Шерер («Літопис Малоросії, або Історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії»), французький філософ і письменник Вольтер («Історія Карла XIІ»). Упродовж XIX ст. історія ЗС стає темою для художніх творів англійського поета Джорджа Байрона («Мазепа»), французьких літераторів Віктора Гюго («Мазепа»), Проспера Меріме («Українські козаки та їх останні гетьмани», «Богдан Хмельницький») тощо.
Літ.: Костомаров Н. И. Богдан Хмельницкий. — СПб., 1904; Кириченко М. Соціально-політичний устрій Запорожжя (XVIII ст.). — Дніпропетровськ, 1931; Голобуцький В. О. Запорізька Січ в останні часи свого існування. 1734 –1775. — К., 1961; Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків. — Львів, 1990–92, т. 1–3; Нудьга Г. Республіка козаків: середньовічна Європа про Січ та козаків. — Львів, 1991; Скальковський А О. Історія Нової Січі або останнього коша запорозького. — Дніпропетровськ, 1994; Грушевський М. С. Історія України-Руси. — К., 1995, т. 7; Наливайко Д. Очима Заходу: Рецепція України в Західній Європі XI — ХVIII ст. — К., 1998; Україна — козацька держава. Ілюстрована історія українського козацтва. — К., 2004.
В. В. Піскіжова.
