створено правову базу для функціонування органів управління, ухвалено закони про тимчасову організацію судочинства, земельну реформу, шкільництво, восьмигодинний робочий день тощо. Держава взяла під контроль виробництво й продаж нафти і солі — важливих джерел поповнення фінансів, а також торгівлю із сусідніми країнами.
На зовнішньополітичному відтинку ЗУНР добивалася визнання з боку інших держав світу, відкривши свої дипломатичні представництва в Австрії, Угорщині, Королівстві сербів, хорватів і словенців, Німеччині, Італії, Ватикані, за океаном — в США, Канаді, Бразилії — центрах галицької еміграції. У 1919–1920 головним місцем міжнародної діяльності республіки стала Паризька мирна конференція, яка визнала питання Галичини складовою післявоєнного облаштування Європи. З початком засідань конференції ЗУНР виступала у спільній із УНР делегації (потім окремо) з вимогами захисту державних інтересів західних українців й припинення польської окупації їхніх земель.
У січні 1919 з метою врегулювання польсько-українського конфлікту Паризька конференція направила до Львова місію у складі представників Франції, Великої Британії, США та Італії на чолі з генералом Ж. Бартелемі. Висунута нею пропозиція про відведення Галицької армії за демаркаційну лінію, внаслідок чого ЗУНР втрачала частину своєї території разом зі Львовом і нафтодобувним районом Борислава, була відхилена українською стороною. У травні, переймаючися все тією ж метою — досягти перемир'я, вища рада Паризької конференції доручила виробити новий проект спеціальній комісії. На відміну від попереднього він залишав під юрисдикцією ЗУНР бориславські нафтопромисли і в такий спосіб сприяв обопільній згоді про припинення воєнних дій. Однак невдовзі вона була порушена наступом польських збройних сил, посилених прибулою із Франції армією під командуванням генерала Ю. Галлера. На початку червня майже вся територія ЗУНР опинилася під польським контролем, а 25 червня вища рада Паризької конференції дозволила Польщі продовжити просування аж до р. Збруч. Галицька армія змушена була перейти на терени УНР, разом з нею — керівні установи республіки, які розмістилися в м. Кам'янці-Подольському, звідки й здійснювали протягом липня-листопада зв'язки з окупованими районами та іноземними країнами. Тим часом держави Антанти вирішили долю західних околиць ЗУНР: за Сен-Жерменським мирним договором, укладеним ними 10 вересня 1919 з Австрією, Буковину було прилучено до Румунії, а Закарпаття — до Чехословаччини. У жовтні 1919 ЗУНР взяла участь у формуванні спільної з УНР місії на переговори до Варшави, де добивалася — безрезультатно — визнання польським урядом української державності в Галичині. Новий наступ, розпочатий польською армією вглиб України проти більшовиків, змусив керівництво ЗУНР покинути Поділля і