тивно-економічні і керував роботою уряду — дивану. Уряд, у свою чергу, наглядав за збиранням податків через розгалужену мережу митників та інших чиновників.
Основу економічної могутності центральної влади, окрім значних надходжень від податків та данини з Русі, становили митні прибутки від міжнародної торгівлі, переважно тканинами та іншими люксовими (коштовними) товарами (шовк, зброя, китайська порцеляна, ювелірні прикраси). З.О. мала вигідне геополітичне положення, контролюючи водні (через Крим, Новий і Старий Сараї) та сухопутні (через Львів, Новий і Старий Сараї і Хорезм) шляхи між Західною Європою, з одного боку, Єгиптом, Китаєм, Індією та Персією — з іншого. З власних ресурсів, що представляли інтерес для міжнародної торгівлі, З.О. постачала на ринок хутра, рабів, мисливських птахів. Ремісниче ж виробництво обслуговувало переважно потреби місцевого ринку. Задля налагодження торгівлі із Середземномор'ям хани З.О. уклали договори з мамлюцьким Єгиптом (1260), Візантією (1268) та сельджукідами Румського султанату про безперешкодне сполучення і торгівлю, а також дозволили італійським містам, головно Генуї та Венеції, заснувати свої торгові факторії та міста на північночорноморському узбережжі, в Приазов'ї, Передкавказзі і навіть у Сараї. З постанням Османської імперії та посиленням генуезьких колоній у Криму хани З.О. в 40–50-х рр. 14 ст. намагалися завоювати Азербайджан з метою одержання обхідного шляху в Середземномор'я, але невдало. Облога Кафи військами хана Джанібека 1346 поклала початок епідемії «чорної смерті» (чуми) в Європі (1347–53).
Прибуткова й жвава транзитна торгівля, що підтримувалася по всій території Монгольської імперії, стимулювала надшвидкий розквіт міст, у тому числі і нових, на караванних шляхах.
Правління Узбека, а потім його сина Джанібека (1341–57) та онука Бірдібека (1357–59) стали роками вищого злету могутності З.О. В наступний період розпочався занепад ханської влади, що було зумовлено, насамперед, вигасанням династії нащадків Батия, а також особливостями степового принципу трононаслідування, що визнавав насильство законним засобом досягнення влади. Послаблення центрального уряду в Сараї було спричинене також занепадом від 1340-х рр. міжнародної торгівлі внаслідок розпаду чингізідських держав у Персії, Центральній Азії, Монголії, а також вигнання монголів з Китаю в ході повстання «червоних хусток» 1351–68. Це порушило безпечне сполучення в Євразійському степу й привело до переорієнтації товарообігу в напрямку північ-південь. Виникнення нових торговельних шляхів стимулювало зростання периферійних ринкових центрів, таких як Казань (нині столиця Татарстану, РФ), Москва, що орієнтувалися на торгівлю головним чином із Хорезмом і Персією, та
