спричинило піднесення Астрахані (нині місто в РФ) як транзитного центру. В Дунайсько-Дніпровському межиріччі налагодився торговий шлях між Константинополем та Балтикою, що проходив через Львів, Кафу й Тану (середньовічне місто в районі сучасного м. Азов). Усе це підштовхувало Велике князівство Литовське до експансії на південь, яка полегшувалася через обезлюднення українського степу внаслідок відкочування сил Ногая на схід та південь і втрат населення від «чорної смерті». Перемога литовських сил у Синьоводській битві 1362 призвела до втрати З.О. цих земель. Економічне посилення Великого князівства Московського на тлі нескінченної боротьби за трон у З.О. також мало воєнно-політичні наслідки, що проявилися в перемозі московських військ у Куликовській битві 1380.
Короткочасна стабілізація З.О. наприкінці 14 ст. була пов'язана з правлінням хана Тохтамиша (1380–95), який, зокрема, відновив контроль центральної влади над Хорезмом, поновив підданство Північно-Східної Русі, нормалізував стосунки з генуезькою Кафою. Проте інтереси в Хорезмі призвели до зіткнень Тохтамиша з еміром Тимуром, який захопив владу в улусі Чагатая й утворив потужну воєнну імперію з центром у м. Самарканд (нині місто в Узбекистані). Внаслідок успішних походів 1391–92 на Кавказ та 1395 у Дешт-і-Кипчак Тимур анексував Хорезм, вигнав Тохтамиша з ханства і розорив торгову мережу З.О. Тохтамиш знайшов прихисток у Литві, залишивши трон своїм дітям, яких насправді контролював могутній темник і ставленик Тимура бек Едигей. Спроби великого князя литовського Вітовта продовжити експансію за рахунок З.О. були зірвані внаслідок поразки на р. Ворскла 1399 від сил Едигея. Пізніше Вітовт підтримав чингізідський рід Гіреїв у його спробах утвердитися в Криму.
Ослаблення центральної влади в З.О. привело до утворення Сибірського ханства в 1420-х рр. та посилення в 1430-40-х рр. улусів з центрами в Казані та Солхаті (нині м. Старий Крим), стимулювало експансивність і домагання Великим князівством Московським самостійності. В 1440-х рр. усамостійнюється Ногайська орда, а в 1460-х утворюються Казахське та Узбецьке ханства. Прагнучи відстояти свою окремішність від З.О., правителі Солхату й Великого князівства Московського водночас переслідували мету оволодіти всією золотоординською спадщиною. Спроби військових акцій ханів «Великої Орди» проти Кримського ханства (1456), Москви (1472) провалилися, але підштовхнули кримського хана Манглі-Гірея I та великого князя московського Івана III Васильовича до укладення стратегічного союзу проти З.О. Наслідком спільних дій союзників стала поразка хана Ахмата в поході на Москву 1480. Кримський хан Манглі-Гірей I 1502 захопив ставку останнього хана Сейїд Ахмета (помер 1506 у Литві). Ця перемога поклала кінець З.О., давши кримським ханам законні підстави присвоїти імператорський титул падишаха.
