Посполитої на «східних кресах», національне гноблення українців і білорусів. Однак ця концепція не знайшла широкої підтримки серед основної маси членів товариства.
Від 1840 Д.т.п. готувало повстання на всій території поділеної в 1772, 1793, 1795 Польщі, його учасники діставалися туди переважно через «вільне місто Краків», брали діяльну участь у Краківському повстанні 1846 та революціях 1848–1849 в Європі. У цей час до товариства належало близько 1 тис. осіб. 1862 Д.т.п. було розпущене. Усього за 30 років діяльності товариства його членами були до 4 тис. осіб. Від 1865 на кілька років його існування було відновлено Л. Мерославським.
Літ.: История Польши. — М., 1954, т. 1.; Костюшко И. И. Польская демократия первой половины ХІХ в. и освободительное движение украинского народа // Краткие сообщения Института славяноведения, 1954, № 13; Kieniewicz St. Historia Polski: 1795–1918. — Warszawa, 1996.
Р. Г. Симоненко.
ДЕНІКІНА РЕЖИМ В УКРАЇНІ 1919–1920. Після провалу окупації України військами Антанти, в результаті їхньої остаточної поразки у боях під Вознесенськом (лютий 1919), антибільшовицькі сили всередині Росії та поза її межами зробили основну ставку на білогвардійську Добровольчу армію під командуванням генерала Антона Денікіна. Чисельність її швидко зростала в тому числі за рахунок козацьких частин Дону і Кубані. Армія фінансувалася переважно Антантою, а також Німеччиною.
Навесні 1919 головні сили Добровольчої армії розпочали наступ на Україну. 4 травня було зайнято Луганськ, а згодом і весь Донбас. Далі наступ розгортався у напрямах від Харкова на Полтаву, від Катеринослава на Київ і Миколаїв, уздовж Чорноморського узбережжя на Одесу тощо.
Наприкінці серпня уряд УСРР змушений був залишити Київ. На більшій частині України було встановлено окупаційний режим під орудою А. Денікіна, фактично — військову диктатуру. Борець за «єдину й неподільну Росію» і противник більшовизму А. Денікін не визнавав незалежності України у будь-яких формах її державної організації. Більшість діючих законів українських урядів було скасовано. Натомість введено нові тимчасові постанови, розпорядження й правила. Одним з напрямів внутрішньої політики денікінського режиму стало придушення усіляких проявів національного життя. Назва «Україна» замінялася на «Південь Росії», державною мовою проголошувалася російська і, як наслідок, заборонялися державні й земські асигнування на утримання навчальних закладів з «малоросійською» мовою викладання, закривалися українські газети, з книгарень вилучалася україномовна література, вживалися репресії проти національної інтелігенції, здійснювалися єврейські погроми тощо. За влади
