У 1965–1997 під час правління генерала Сухарто в країні відбулася індустріалізація. Починаючи з 1998 у політичному житті І. гостро конкурують військові та радикальні мусульманські угруповання.
28 грудня 1991 І. визнала незалежність України, а 11 червня 1992 встановлено дипломатичні відносини. Діяльність посольств розпочалася — в Україні 1994, в І. — 1996. Початок двостороннім державним контактам поклав візит до І. міністра закордонних справ України Г. Удовенка (лютий 1996). У квітні того ж року її відвідав Президент України Л. Кучма. Тоді ж було укладено шість документів, у тому числі Декларацію про принципи відносин і співробітництво, торговельну угоду та ін. У взаєминах між сторонами велику роль відіграють економічні та військово-технічні аспекти співробітництва. У лютому 2004 в І. перебувала делегація України у складі представників зовнішньо-торгівельної фірми «Прогрес» та Конотопського авіаремонтного підприємства «Авіакон». Того ж року відбувся візит в Україну командувача військово-повітряних сил І. маршала авіації Ч. Хакіма. Найбільш перспективними напрямами співпраці між Україною та І. стали машинобудування, реконструкція і модернізація енергетичних об'єктів, виробництво гуми, суднобудування, літакобудування, легка промисловість. Азійська економічна криза 1997–1998 та світова економічна криза 2008–2009 позначилися на сповільненні темпів та обсягів українськоіндонезійських торгівельно-економічних взаємин.
Літ.: Антипов В. Индонезия. — М., 1961; Тюрин В. История Индонезии. — М., 2004.
А. Ю. Мартинов, В. В. Піскіжова.
ІНОЗЕМНА ДОПОМОГА ГОЛОДУЮЧИМ В УКРАЇНІ 1922—1923 — система заходів, запроваджених зарубіжними організаціями у зв'язку з голодом, який став наслідком повоєнної розрухи та неврожаїв у найбільших зернових регіонах РСФРР і УСРР. В Україні у катастрофічному стані перебували Катеринославщина, Донеччина, Запоріжжя, Одеса, Миколаївщина та Харківщина. Проте до початку 1922 ситуація, що склалась тут, центральною радянською владою кваліфікувалася як недорід, з яким власними силами можуть справитись місцеві губернії та повіти. Головна увага створеної 17 серпня 1921 Центральної української комісії допомоги голодуючим спрямувалася на допомогу голодуючим Поволжя і лише на початку 1922 її діяльність поширилась й на територію самої України.
До серпня 1921 В. Ленін відкидав потребу допомоги з боку іноземних організацій. Але згодом в боротьбу із голодом включився й міжнародний пролетаріат («Тимчасовий закордонний комітет допомоги Росії», пізніше перейменований у «Міжнародний комітет робітничої допомоги»). Фінансові можливості останнього були обмежені, й 20 серпня 1921 радянський уряд
