Сторінка:Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 (2010).pdf/224

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Для поліпшення свого матеріального становища українські вояки час від часу відбували на заробітки. Наприкінці 1922 налічувалося 69 робітничих відділів чисельністю понад 4 тис. осіб. У таборах працювали бібліотеки й читальні, учительські семінари, Стрілецький університет та різного роду курси: грамоти, гімназіальні й семінарські, з підготовки до вступу у вузи, торговельні, кооперативні, поштово-телеграфні, сільськогосподарські, ремісничі. Багато колишніх вояків стали студентами вищих шкіл у Празі, Брно, Подєбрадах, Пршібрамі, Братиславі, дехто виїхав на навчання до Відня, Загреба (Хорватія) та ін. Упродовж 1920–22 на студії відправилися 507 інтернованих.

У таборі Німецького Яблонного виходили друком щотижнева газета «Голос табору», двотижневик «Український стрілець», у Ліберці, а згодом у Йозефові — «Український скиталець». Функціонували театр ім. В. Винниченка, драматичні гуртки, хори, оркестри, січові та сокольські організації, спортивні клуби і секції, діяли «Гурток підстаршин», «Союз українок», Група української національної молоді, товариство «Самопоміч». Колишніх вояків підтримували матеріально міжнародні благодійні та українські емігрантські організації, еміграційний уряд ЗУНР. У свою чергу, інтерновані в Чехословаччині збирали кошти для галицьких фондів «Рідного краю», «Просвіти», відправляли пожертви військовополоненим-галичанам у польських таборах, голодуючим українцям Наддніпрянщини. Підписання договору з Польщею спонукало уряд Чехословаччини протягом 1924 ліквідувати режим інтернування галицьких вояків.

Літ.: Наріжний С. Українська еміґрація: Культурна праця української еміґрації між двома світовими війнами. — Прага, 1942, ч. 1; Павленко М. І. Українські військовополонені й інтерновані у таборах Польщі, Чехословаччини та Румунії: ставлення влади і умови перебування (1919–1924 рр.). — К., 1999; Срібняк І. Українці на чужині. Полонені та інтерновані воякиукраїнці в країнах Центральної та Південно-Східної Європи: становище, організація, культурно-просвітницька діяльність (1919–1924 рр.). — К., 2000.

М. І. Павленко.

ІНТЕРПОЛ — міжнародна організація кримінальної поліції, метою якої є співробітництво держав у боротьбі проти організованої злочинності. Його витоки сягають міжнародного конгресу кримінальної поліції, який відбувся 1914 у Монако і прийняв рішення створити спільний банк інформації та впорядкувати процедуру видачі злочинців. Після Першої світової війни в 1923 у Відні була створена міжнародна комісія кримінальної поліції, яка після Другої світової війни 1946 стала називатись І., штаб-квартиру якого засновано в Парижі. І. складається з представників національних поліцейських підрозділів та покликаний сприяти налагодженню контактів право-