Із середини 12 ст. в І. відбувається бурхливий розвиток міських комун і перетворення їх на міста-держави. Провідну роль серед них відігравали Венеція, Генуя і Піза, які підпорядковували собі значну частку європейської торгівлі й нагромадили величезні багатства. Стрімке економічне зростання міст-держав посилило їх опозиційність до центральної влади. 1176 відбулася битва біля Леньяно, де військо імператора Фрідріха I Барбаросси було розгромлено об'єднаними силами італійських міст-держав. Однак внутрішні незгоди, що дедалі поглиблювалися, підважували сили міст. На півночі й у центрі І. в 12–15 ст. відбувалися збройні зіткнення між гвельфами і гібеллінами, які репрезентували відповідно противників і прихильників германських імператорів. На хвилі антифеодального руху ремісничо-купецьких кіл і селянства 1347 у Римі вибухнуло повстання під орудою Кола ді Рієнцо, який проголосив правління на республіканських засадах (травень–грудень 1347). 1494 під проводом проповідника-ченця Дж. Савонароли повстало населення Флоренції й скинуло тиранічний режим Медічі (повернулися до влади в місті 1512). Розвиток італійських міст у 14–16 ст. дав поштовх розквіту в І. мистецтв і наук, утвердженню ідей гуманізму та поширенню їх в інших країнах Європи.
Захоплення турками Константинополя та відкриття Америки негативно відбилося на становищі морських республік І. Від кінця 15 ст. зазнала змін структура морських європейських торгових зносин: з'явилися нові маршрути, на яких запанувала Іспанія. Водночас були порушені традиційні для І. середземноморсько-чорноморські шляхи (контроль над ними встановила Османська імперія). Послабленням італійських міст-держав першим скористався король Франції Карл VIII Валуа, який 1494 здійснив похід через Апеннінський півострів з півночі на південь і завоював Неаполітанське королівство. 1500 до володінь французької корони потрапив також Мілан. 1512 Священна ліга (воєнно-політичний союз Іспанії, Англії, Венеції, Швейцарії та Папської держави) звільнила І. від французького панування. Проте вже від 2-ї пол. 16 ст. владу тут, за винятком Венеціанської республіки, Папської держави та Савойського герцогства, почав перебирати на себе мадридський двір. Іспанська присутність в І. супроводжувалася масовими пограбуваннями, обтяжливими контрибуціями, що призвело до втрати І. ролі активного фактора тогочасної європейської політики. Її територія стала ареною протистояння між Францією і Священною Римською імперією, дій церковної інквізиції, жертвами якої стали Дж.-Ф. Бруно, А. Палеаріо, П. Карнезеккі та інші видатні мислителі й учені.
У 18 ст. контроль над І. перебрала Австрія, яка, потіснивши іспанців, здобула Мілан, Неаполь, Парму, П'яченцу і острів Сардинія (згодом був обмінений на Сицилію). Французька революція кінця 18 ст. докорінно змінила становище І. Вступ на її територію військ Наполеона Бонапарта
