призвів до утворення залежних від Франції республік — Цизальпінської, Римської, Лігурійської та Партенопейської. Проте їх існування було короткочасним. Невдовзі Наполеон приєднав до Франції П'ємонт, Лігурійську республіку, Парму, Тоскану, Церковну область, перетворив Цизальпінську республіку на Італійську, потім на Італійське королівство, на трон якого й коронувався 1805 у Мілані. Відповіддю на встановлення в І. імперського режиму було утворення таємних визвольних товариств — карбонарів.
Крах імперії Наполеона не приніс І. сподіваної свободи. На її території, згідно з рішенням Віденського конгресу 1814–1815, було відновлено абсолютистські монархії, більшість яких потрапила у сферу австрійського впливу, а Ломбардо-Венеціанська область включена до складу Австрії. Саме війська останньої 1821 потопили в крові карбонарські революції в Королівстві обох Сицилій і в П'ємонті.
1831 з ініціативи Дж. Мадзіні було створено патріотичну організацію на республіканських засадах — «Молода Італія», яка впродовж наступних років становила ядро національного руху під гаслами незалежності та об'єднання країни. У середині 19 ст. важелі впливу на об'єднавчий рух перейшли до рук поміркованих лібералів, які під керівництвом короля Віктора-Еммануїла II завершили створення єдиної І. у формі парламентської монархії — Італійського королівства. Його столицею, після ліквідації Папської держави, було проголошено Рим (січень 1871).
Об'єднання прискорило процеси формування в країні національного ринку, індустріалізації її економіки, впорядкування фінансової системи. Водночас збільшення податкового тягаря, малоземелля та безробіття змушували маси італійців, переважно селян, покидати рідні домівки й виїздити на заробітки до сусідніх країн Європи та Америки.
Утверджуючи себе на міжнародній арені, Італійське королівство 1882 уклало спільно з Німеччиною та Австро-Угорщиною Троїстий союз; розпочало колоніальні загарбання в Африці (Сомалі, Еритрея). У своїх заморських експедиціях воно наштовхнулося на сильний опір тубільного населення і 1896 зазнало поразки в Ефіопії. Прагнучи оволодіти ринками Близького Сходу, І. розпочала 1911 війну проти Османської імперії й анексувала Лівію та Егейські острови.
З початком Першої світової війни, незважаючи на членство в Троїстому союзі, І. утрималася від виступу на його боці й, після таємних лондонських угод з Антантою, 1915 оголосила Австро-Угорщині війну, яка обійшлась італійському народові величезними людськими і матеріальними втратами. Після закінчення війни до І. було приєднано Південний Тіроль, Трентіно та м. Трієст з навколишньою зоною. На початку 1920-х рр. країну охопили численні страйки і демонстрації, відбувалися захоплення робітниками заводів і фабрик, заворушення селян. На хвилі масового невдоволення
