здійснював практичне керівництво зносинами з іншими країнами: приймав іноземні посольства та вів з ними переговори, інструктував українських послів і заслуховував їхні звіти, брав участь у виробленні найважливіших дипломатичних актів і підписував їх. Поточну роботу виконувала Генеральна військова канцелярія, писарі якої готували відповідну документацію.
Упродовж 1648 зусилля дипломатичної служби Української козацької держави спрямовувалися на збереження воєнно-політичного союзу з Кримським ханством, пошук порозуміння з Османською імперією, залучення правителів Російської держави й Трансільванського князівства до боротьби за корону в Речі Посполитій. 1649–1653 основна увага приділялася досягненню визнання з боку Польщі й інших країн незалежності Української козацької держави, запобіганню створення антиукраїнської коаліції, пошуку надійного протектора. Протягом 1654–1657 служба займалася формуванням антипольського союзу держав, нейтралізацією політики Польщі й Криму, возз'єднанням західноукраїнського регіону з козацькою Україною, захистом внутрішнього суверенітету від посягань царського уряду. Важливою сферою діяльності козацьких дипломатів 1648–1657 був збір інформації про характер міжнародних відносин, внутрішньополітичне становище потенційних союзників і противників, їхню військову потужність тощо.
На основі козацьких традицій склався власний церемоніал прийому іноземних гінців, посланців і послів, ведення з ними переговорів та організації безпеки їхнього пересування теренами держави, постачання для них і конвою продовольства й фуражу. Форма прийому (як правило, в Чигирині) залежала від рангу (гонець, посланець, посол) особи, яка приїжджала з візитом, політичного статусу того, хто її посилав, і важливості покладеної на неї дипломатичної місії. Участь гетьмана в зустрічі посольств практикувалася рідко; цю функцію виконував хтось із генеральної старшини чи полковників. Члени посольств отримували помешкання неподалік від місця проживання Б. Хмельницького. Існували відмінності в ритуалах аудієнцій для послів різних країн, що зумовлювалося врахуванням традицій їхньої дипломатичної служби та політичними цілями українського уряду. Секретні питання обговорювалися лише гетьманом наодинці з послом в окремій кімнаті. Прикметними рисами етикету були інтенсивність переговорного процесу та його швидке завершення.
Дипломатична служба Б. Хмельницького мала у своєму складі перекладачів, знавців доріг, людей, пристосованих до мандрівного життя, секретарів посольств, посланців і послів. Функцію останніх переважно виконували полковники й генеральні старшини, які уповноважувалися гетьманом укладати угоди й договори. Склад і чисельність посольств залежали від важливості дорученої їм дипломатичної місії. Велика увага приділялася оформленню відповідної документації. Листи, адресовані монархам, підпи-
