1918 запроваджувалися наступні типи консульських установ: генеральні консульства, консульства, віце-консульства, консульські агентства. Найбільші мережі консульських представництв України діяли в країнах Четверного союзу та державах, що виникли на уламках Російської імперії.
20 квітня 1918 у Києві при Українському товаристві економістів почали діяти Консульські курси. Іншим центром підготовки дипломатичних кадрів був створений навесні 1918 Близькосхідний інститут.
У наступний, після ліквідації Гетьманату, період перебування при владі Директорії УНР її дипломатія стикалася зі значними перешкодами з огляду неприйняття державами Антанти України як повноправного суб'єкта міжнародних відносин, територіальних зазіхань з боку більшовицької Росії, російського «білого руху», Польщі, Румунії, Чехословаччини. Новацією в організації МЗС стало створення історичного комітету, що займався дослідженням історії української дипломатії, здійснюючи науково-теоретичне забезпечення зовнішньої політики України. У період Директорії МЗС очолювали В. Чехівський (26 грудня 1918 — поч. лютого 1919), К. Мацієвич (13 лютого — квітень 1919), В. Темницький (квітень — серпень 1919), А. Лівицький (серпень 1919 — 26 травня 1920), А. Ніковський (з 26 травня 1920 та в екзилі). Зовнішньополітичні пріоритети УНР відображав висунутий міністерством 5 листопада 1919 проект класифікації дипломатичних установ: представництва першого розряду у Великій Британії, Німеччині, США, Франції, Швейцарії; представництва другого розряду в Австрії, Бельгії, Ватикані, Італії, Польщі, Румунії, Туреччині, Чехословаччині, Швеції, Югославії, Японії; представництва третього розряду в Болгарії, Греції, Грузії, Данії, Угорщині, Фінляндії. Під керівництвом закордонного відділу генштабу УНР діяв військовий аташат. При дипломатичних репрезентаціях України в Берліні, Відні й Римі функціонували військовосанітарні місії у справах військовополонених. Відбулося згортання мережі консульств, створених у період Гетьманату, водночас поширеною була практика виконання консульських функцій відповідними підрозділами дипломатичних представництв. За Директорії набула розповсюдження така форма зовнішньополітичного представництва, як надзвичайна дипломатична місія. З метою узгодження діяльності дипломатичних репрезентацій УНР проводилися наради послів і голів місій у Карлсбаді (8–14 серпня 1919) та Відні (18–20 серпня 1920). Найважливішою зовнішньополітичною репрезентацією УНР періоду Директорії стала її делегація на Паризькій мирній конференції 18 січня 1919 — 21 січня 1920, очолювана Г. Сидоренком, якого в серпні 1919 замінив М. Тишкевич (мав досвід керівництва місією УНР у Ватикані). 1920 було утворено делегацію УНР до Ліги Націй на чолі з О. Шульгиним. Проте Україні, як і іншим державам, що виникли на території колишньої Російської імперії (крім Польщі й Фінляндії) було
