ними державами, розвитку їх договірно-правових засад. Одним з перших — 31 січня 1921 — було підписано договір з Грузією, що передбачав встановлення дипломатичних відносин. Утім реалізація положень цього документу загальмувалася внаслідок зволікання з його ратифікацією з боку ЦВК УСРР. Упродовж 1921 УСРР встановила дипломатичні відносини з країнами Прибалтики. Відповідні договори були укладені з Литвою 14 лютого, з Латвією 3 серпня, з Естонією 25 листопада, а повноважним представником УСРР у цих державах став Є. Терлецький. Шлях до офіційних відносин з Польщею відкрив Ризький мирний договір від 18 березня 1921, ратифікований ЦВК УСРР 17 квітня. Він передбачав встановлення дипломатичних відносин між обома державами (повноважним представником УСРР у Польщі було призначено О. Шумського). Підписання угоди про обмін військовополоненими та інтернованими громадянами (23 квітня 1921) означало визнання УСРР дефакто з боку Німеччини. Під час Генуезької конференції 1922 радянській делегації, до складу якої входив представник УСРР Х. Раковський, вдалось укласти Рапалльський договір (16 квітня 1922), що передбачав встановлення дипломатичних і консульських відносин між Німеччиною та РСФРР. Із поширенням його дії на УСРР (відповідний документ підписаний 5 листопада 1922) Німеччина визнала де-юре радянську Україну, а її повноважним представником у Берліні став В. Ауссем. Після підписання попереднього торговельного договору між урядами РСФРР, УСРР та Австрії (7 грудня 1921) з лютого 1922 функції повноважного представника радянської України у Відні виконував Ю. Коцюбинський. Станом на кінець 1921 торговельні представництва та місії УСРР діяли в Берліні, Гамбурзі, Варшаві, Данцигу, Здолбунові, Празі, Відні, Ризі, Римі, Константинополі. Дипломатичні відносини з Італією було встановлено в результаті укладення попереднього договору від 26 грудня 1921. Посол РСФРР у Римі В. Воровський став повноважним представником радянської України в Італії за сумісництвом. 6 червня 1922 підписано тимчасовий договір з Чехословаччиною, який, проте, не передбачав визнання УСРР де-юре. Її повноважне представництво в Чехословацькій республіці очолив М. Левицький. На Близькому Сході радянська Україна налагодила торговельно-економічні відносини з Туреччиною. Переговори керівника надзвичайної місії УСРР в Анкарі М. В. Фрунзе з турецьким керівництвом завершились підписанням 2 січня 1922 договору про дружбу й братерство між УСРР і Туреччиною. Того ж року в Анкарі було відкрито радянське торговельне представництво, а в Трабзоні, Самсуні, Мерсині, Інеболу — агентства, що представляли також інтереси УСРР. Українсько-турецькі торговельні операції здійснювалися в основному через Одесу, Миколаїв, Херсон. Український експорт до Туреччини обчислювався 1921/2 рр. у 2118,9 тис. крб., 1922/23 рр. — у 2118, 2 тис. крб. М. В. Фрунзе також вів у Анкарі перемовини щодо надання турецькій молоді можливості навчатися в укра-
