соціал-демократичної робітничої партії — В. Винниченко (обраний головою Д.), С. Петлюра (отаман республіканських військ) і А. Макаренко, від Української партії соціалістів-революціонерів — Ф. Швець, від Української партії соціалістів-самостійників — П. Андрієвський.
15 листопада створено тимчасовий уряд — Раду завідуючих державними справами, яка проголосила звернення до українського народу із закликом до збройної боротьби проти гетьмана, оголосивши його уряд неправомочним. Протягом другої половини листопада — першої половини грудня, на хвилі широкого повстанського руху, війська Д. захопили більшу частину України. 14 грудня П. Скоропадський зрікся влади на користь свого уряду — Ради міністрів, яка в свою чергу передала усі повноваження Д.
24 грудня створено Раду народних міністрів УНР, яку очолив В. Чеховський. Відразу потому було скасовано гетьманське законодавство, натомість — відновлено законодавство Центральної Ради. Насамперед, відновлено назву УНР (замість «Українська держава»), ухвалено закони: про землю (скасовувалась приватна власність на землю), українську державну мову, автокефалію Православної церкви, скликання (з метою організації влади) Трудового конгресу України тощо. 22 січня на Софійському майдані Києва відбулася урочиста церемонія злуки двох українських державних утворень — Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) та УНР.
Незважаючи на задекларовану Д. відданість робітничому класу й селянству в Україні мали місце придушення страйків, закриття профспілок й робітничих організацій. Власність польських поміщиків (яким присвоєно статус іноземців) оголошувалася недоторканною, не були визначені порядок і строки передачі селянам експропрійованих поміщицьких земель.
Новій владі не вдалося сформувати сильної дисциплінованої армії (під час падіння гетьманського режиму Д. мала майже 100-тисячну армію, а на кінець січня 1919 чисельність її військ скоротилася до 21 тис. вояків). Вже 2 лютого під тиском радянських військ Д. змушена була залишити Київ, її штаб-квартиру перенесено до Вінниці. Відтоді місце розташування неодноразово змінювалося у залежності від перебігу подій на фронті. Становище Д. ускладнювалося тим більше, що Антанта не поспішала визнавати державну самостійність УНР, а розгляд цього питання було відкладено до початку роботи Паризької мирної конференції (30 квітня). 10 лютого, на вимогу тієї ж Антанти, В. Винниченко подав у відставку. 12 лютого головою Д. став С. Петлюра, уряд очолив С. Остапенко.
Тим часом радянські війська успішно просувалися територією України: 3 січня захопили Харків, 19 січня — Полтаву, 5 лютого — Київ. Протягом січня-травня армія Д., зазнавши серію суттєвих поразок, почала відступати у напрямі Вінниця — Жмеринка — Проскурів — Рівне, а на початку травня змушена була евакуюватися у Радзвилів. В той же час армія ЗУНР
