Таємні переговори між сторонами розпочалися у квітні 1939. На той час Німеччина, порушивши Мюнхенську угоду 1938, окупувала Чехословаччину та Мемельську область Литви (березень 1939). У квітні 1939 Гітлер віддав наказ В. Кейтелю розробити план бліцкригу проти Польщі. Велика Британія та Франція надали гарантії Польщі й Румунії на випадок агресії проти них з боку Німеччини. Задля уникнення війни на два фронти у разі підтримки CРСР ідеї Британії та Франції щодо створення системи колективної безпеки, Гітлер наказав послу в Москві Ф. Шуленбургу негайно розпочати переговори із В. Молотовим. Йшлося про німецько-радянське зближення на ґрунті взаємної відмови від ідеологічних атак (антинацистських — у радянській пресі, антибільшовицьких — у німецькій). 20 травня 1939 відбулася перша зустріч Шуленбурга із Молотовим, під час якої з цього приводу було досягнуто повного взаєморозуміння. Водночас Молотов висунув вимогу, що перед підписанням економічної угоди доцільно укласти політичний пакт.
Після того, як англо- франко - радянські переговори у Москві (літо 1939) провалилися, просування німецько-радянських переговорів значно прискорилось. 3 серпня 1939 відбулася наступна зустріч Шуленбурга із Молотовим, що засвідчила відсутність серйозних перешкод на шляху досягнення спільних домовленостей. 19 серпня у Берліні сторони підписали торговельно-кредитну угоду, що передбачала надання Німеччиною СРСР кредиту у розмірі 200 млн. німецьких марок строком на сім років для закупівлі промислових товарів та озброєння. Водночас Радянський Союз зобов'язувався поставляти своєму партнеру сільськогосподарську продукцію й стратегічну сировину на 180 млн. марок. 23 серпня у Кремлі відбулася зустріч Ріббентропа зі Сталіним і Молотовим, що безпосередньо передувала укладанню пакту про ненапад.
Згідно з договором (сім статей), сторони мали утримуватися від агресивних дій і нападу одна на одну; у разі нападу з боку третьої держави на одну із сторін інша сторона не повинна підтримувати державу-агресора. СРСР і Німеччина зобов'язувалися не брати участі в угрупованнях держав, спрямованих проти однієї зі сторін; вирішувати всі спірні питання між собою виключно мирним шляхом і проводити спільні консультації з важливих питань міжнародної політики. Окремим таємним додатковим протоколом (чотири статті) визначалися сфери впливу між договірними сторонами у Східній і Південно-Східній Європі. До радянської сфери впливу переходили Латвія, Естонія, Фінляндія та Бессарабія; Литва визнавалася сферою впливу Німеччини; територія Польщі розподілялася між учасниками угоди по лінії річок: Нарев, Вісла, Піса, Сян.
28 вересня 1939 СРСР і Німеччина уклали у Москві двосторонній договір про дружбу і кордон, що став доповненням до пакту про ненапад. Він складався із п'яти статей і підтверджував дружні відносини між сторонами, передбачав розвиток економічної співпраці, розглядав здійснене обома сторонами переоблаштування кордонів «як надійний фундамент для подальшого
