режим найбільшого сприяння для громадян кожної з договірних сторін, які перебували на території другої (на них поширювалися всі права й обов'язки, що випливали із законів країни перебування, за винятком обов'язків із національної оборони, від яких вони звільнялися; питання їхнього сімейного, спадкового права та дієздатності мали бути вирішені спеціальною угодою). Планувалося розробити і підписати поштову, телеграфну, консульську конвенції та радіоконвенцію. До укладання консульської конвенції стосунки між обома державами регулювалися нормами міжнародного права на засадах взаємності. Договір передбачав установлення дипломатичних відносин між обома державами й підлягав ратифікації. У червні 1922 у Харкові відбувся обмін ратифікаційними грамотами, для чого туди прибула турецька делегація на чолі з міністром охорони здоров'я Різа Нур-беєм.
Укладанням договорів Туреччини з РСФРР, республіками Закавказзя та УСРР радянські республіки розширювали коло держав, які їх визнавали, а також прагнули надати національно-визвольній боротьбі турецького народу соціалістичного спрямування та розв'язати на свою користь проблему статусу проток, а Туреччина прагнула домогтися від держав Антанти перегляду невигідного для неї Севрського мирного договору 1920, який став результатом поразки Туреччини у Першій світовій війні у складі Четверного союзу.
Літ.: Українська РСР на міжнародній арені. Збірник документів (1917– 1923 рр.). — К., 1966; Україна і зарубіжний світ. — К., 1970; Мельтюхов М. Советско-польские войны. — М, 2001; S. Kostova (укл.). Rulers of the Ottoman Empire. The sultans of the Osman Gazi dynasty. — Sophia, 2003.
В. В. Павленко.
ДОГОВІР ПРО ДРУЖБУ І СПІВРОБІТНИЦТВО МІЖ УКРАЇНОЮ І ТУРЕЦЬКОЮ РЕСПУБЛІКОЮ 1992. Підписаний 4 травня 1992 в місті Анкарі Президентом України Леонідом Кравчуком і Прем'єр-міністром Турецької Республіки Сулейманом Демірелем. Ратифікований Верховною Радою України 17 вересня того ж року. Набув чинності після обміну ратифікаційними грамотами 30 травня 1994.
У договорі (вміщує 20 статей) наголошено, що традиційні добросусідські відносини між країнами, закладені 2 січня 1922 у Договорі про братерство між Україною і Туреччиною, є «доброю основою для їх майбутніх відносин» у рамках міжнародного права, закріплених у Статуті ООН, Гельсінському Заключному Акті та інших документах.
Сторони домовилися, що заохочуватимуть активізацію контактів між двома країнами на всіх рівнях, приділяючи особливу увагу розвитку міжпарламентських зв'язків і сприяючи розширенню контактів між громадськими установами, організаціями і громадянами, а також — проводити
