Перейти до вмісту

Сторінка:Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 (2010).pdf/65

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Йорку. Першими його підписали держави, які володіють ядерною зброєю, — СРСР, США, Велика Британія (до 1995 Китай та Франція не приєднувалися до цього договору). Вони зобов'язалися не передавати ядерні боєголовки або контроль над ними державам, які не володіють ядерними технологіями. Останні не повинні були приймати цю зброю, а також розробляти технології її виробництва. Положеннями договору визнається право всіх країн розвивати атомну енергетику в мирних цілях лише під контролем Міжнародного агентства з атомної енергії. Договір набув чинності 1970 і мав термін дії 25 років.

Після розпаду СРСР, підписавши Лісабонський протокол (травень 1992), США, Росія, Україна, Білорусь, Казахстан домовилися про вивезення до Росії ядерної зброї колишнього СРСР. 14 січня 1994 президент України Л. Кравчук, президент Росії Б. Єльцин, президент США Б. Клінтон ухвалили Спільну заяву про умови вивезення ядерних боєголовок до Росії. Україні компенсувалася вартість ядерного палива, яке до 2000 безкоштовно постачалося на атомні станції в Україні. 5 грудня 1994 на будапештському саміті Організації з безпеки та співробітництва в Європі Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Великі ядерні держави формально надали Україні як державіучасниці договору, що не має ядерної зброї, гарантії безпеки на випадок агресії або загрози агресії й застосування щодо неї ядерної зброї з боку інших держав.

У вересні 1995, коли закінчився термін дії договору 1968, міжнародна конференція в Нью-Йорку пролонгувала його дію до 2000 року. Після проведення 1998 Індією та Пакистаном ядерних випробувань майбутнє договору стало проблемним. Загроза міжнародного тероризму змусила США у 2003 ініціювати підготовку нового договору. У 2005 договір 1968 було продовжено. Та вже 2006 Корейська Народно-Демократична Республіка провела власне випробування ядерної зброї. Натомість США та інші ядерні держави фактично визнали ядерний статус Індії та Пакистану, які відмовилися від неучасті у договорі про нерозповсюдження ядерних технологій. Від 2003 США домагаються від Ірану приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як держави, що нею не володіє. Тим часом Іран висунув умовою участі у договорі Ізраїлю. Хоча положення договору у повному обсязі не виконуються, сам факт існування цього міжнародноправового акту є стримуючим чинником для неконтрольованого розповсюдження ядерної зброї з його негативними наслідками для міжнародної стабільності і безпеки.

Літ.: История международных отношений. — М., 2005; Арбатов А. Ядерное оружие и современные международные отношения. — М., 2008.

А. Ю. Мартинов.