коаліцію проти імперії і її правителю Константину IX Мономаху довелося запропонувати йому мир. Угоду уклали між 1046 і 1052 та скріпили шлюбом доньки імператора з четвертим сином Ярослава Всеволодом Ярославичем. Цей договір був сприятливим для Русі; його текст не зберігся.
Літ.: Истрин В. М. Договоры Руси с греками X в. // Известия Отдела русского языка и словесности Академии наук, 1924, т. 29; Левченко М. В. Очерки по истории русско-византийских отношений. — М., 1956; Литаврин Г. Г. Условия пребывания древних русов в Константинополе в X в. и их юридический статус // Византийский временник, 1993, т. 54.
М. Ф. Котляр.
ДОДАТКОВА УГОДА РОСІЙСЬКОЇ СФРР З НІМЕЧЧИНОЮ 1918. Укладена 27 серпня 1918 у Берліні уповноваженим уряду РСФРР, дипломатичним представником при імператорському німецькому урядові А. Йоффе і уповноваженими німецького уряду, статс-секретарем МЗС Німеччини, контр-адміралом у відставці П. фон Гінце, директором у МЗС д-ром Й. Кріге. Передбачала конкретизацію і підтвердження деяких положень Брестського мирного договору РСФРР з державами Четверного союзу — Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Болгарією від 3 березня 1918. Складалася з 8 розділів і 17 статей.
В угоді визначено принципи вирішення справ стосовно західних регіонів колишньої Російської імперії — Литви, Естонії, Латвії, що відокремилися згідно з Брестським мирним договором: РСФСР зобов'язувалася не втручатися у внутрішні справи цих областей. Сторони домовились врегулювати питання підданства російських громадян, надання їм права оптації і виселення, взаємної видачі власності, транзиту товарів, вирішення питань відносно майна, архівів тощо.
У розділі 2 зазначалося, що Німеччина не втручатиметься у відносини між РСФРР і її окремими регіонами, які прагнули до самовизначення і відокремлення. Росія, зі свого боку, висловила згоду на визнання Німеччиною Грузії самостійним державним утворенням.
За умовами угоди Німеччина зобов'язувалася звільнити окуповані нею чорноморські області, за винятком Кавказу, після укладення й ратифікації мирного договору між Росією і Україною, а також території, не зазначені у III Універсалі Української Центральної Ради від 7 (20) листопада 1917 як такі, що належать Україні. Також Німеччина визнала власністю Росії конфісковані після ратифікації Брестського мирного договору німецькими військами російські воєнні судна за умови порозуміння РСФРР з Україною і Фінляндією щодо державного майна колишньої Російської імперії.
27 серпня 1918 була підписана окрема фінансова угода, що врегульовувала фінансові питання обох сторін.
