зарахували до тих країн і народів, які найбільше постраждали від Другої світової війни, що стала найбільшою трагедією в історії українського народу. Про жахливі наслідки тих фатальних воєнних років для України свідчать такі дані: близько 10 млн. загиблих, 2,5 млн. примусово вивезених на рабську працю до Німеччини, 30 тис. зруйнованих сіл і 870 міст, понад 45% знищеної економіки республіки. Як свідчення безкомпромісного ставлення українського народу до нацизму та його вагомого внеску в Перемогу розцінювалося у світі нагородження за мужність і хоробрість в боротьбі з ворогом орденами і медалями 2,5 млн. громадян України, присвоєння понад 2 тис. з них звання Героя Радянського Союзу, в т.ч. 33-м — двічі (серед трьох Героїв Радянського Союзу, які удостоїлися цієї нагороди тричі, українець Іван Кожедуб).
Саме через сукупність вагомих об'єктивних факторів — воєнно-стратегічного, геополітичного, економічного, демографічного, історико-культурного, морально-етичного й духовного — Україна в ході війни стала помітним чинником антигітлерівської коаліції, завдяки цьому отримала цілком законне право бути у 1945 в числі країн-фундаторів майбутнього міжнародного органу безпеки — Організації Об'єднаних Націй.
Іншим важливим наслідком Другої світової війни для українців стало об'єднання українських етнічних земель в єдиній державі, тобто остаточне розв'язання т. зв. «українського питання», що було головною метою тривалої національно-визвольної боротьби українського народу за соборність та державну незалежність. Саме під час війни сталінським керівництвом СРСР був реалізований, в три етапи, акт «возз'єднання українських земель в єдиній державі». При цьому парадоксальним чином проявився дивовижний симбіоз одвічних устремлінь українського націоналізму та радянського інтернаціоналізму. Якщо першому судилося це робити у більшості випадків переважно «національними змаганнями» за межами України, то другий діяв реально й рішуче — військово-політичним шляхом: в 1939 прилучив до радянської України в складі СРСР Західну Україну, в 1940 — Буковину і в 1945 — Закарпаття. З цього приводу відомий історик, професор Чікагського університету, іноземний член НАН України Василь Маркусь в книзі про приєднання Закарпатської України до Радянської України (К.,1992) зазначив: «За іронією долі всеукраїнські устремління реалізувалися тими, хто тривалий час боровся проти всього українського; навпаки, українські націоналісти лишилися осторонь цієї діяльності, яка відповідала їхнім найглибшим почуттям».
Літ.: Віднянський С. В., Мартинов А. Ю. Україна в Організації Об'єднаних Націй: 60 років участі у розв'язанні найважливіших міжнародних проблем. — К., 2006; Грицюк В. М. Стратегічні та фронтові операції Великої Вітчизняної війни на теренах України. — К., 2010; Друга світова війна і доля
