Перейти до вмісту

Сторінка:Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 (2010).pdf/96

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

та Зборівського миру 1649, за яким Є. заборонялося перебувати на Київщині, Чернігівщині та Брацлавщині. У другій половині 18 ст. їх розселення пов'язано з розподілами Польщі 1772, 1793 та 1795. За наказом австрійського імператора Йосифа ІІ 1782 польські Є. отримали право на переселення у Прикарпаття та Буковину. Водночас у Російській імперії, її великоруських губерніях, запроваджувалася так звана «смуга осілості» для єврейського населення. 1782 наказом імператриці Катерини ІІ Є. заборонялося поселятися за межами міст. На продовження цієї політики виданий 1791 імператорський наказ обмежив місце проживання Є. в Російській імперії Волинською, Катеринославською, Київською, Подільською, Полтавською, Таврійською, Херсонською та Чернігівською губерніями. Таке становище (з незначними змінами) тривало понад 120 років. У 30-і роки 19 ст. в українських губерніях Російської імперії мешкало близько 600 тис. Є., а у Галичині — 270 тис. За даними перепису 1897, в підросійській Україні проживало 1,6 млн. Є. У цей час у Галичині та на Буковині мешкали 770 тис. Є. На межі 19-20 ст. єврейське населення на українських землях становило близько 2,3 млн. осіб.

Протягом першої чверті 20 ст. відбулися суттєві зміни в їхньому становищі, зумовлені наслідками революційних подій 1917 та громадянської війни. У 1917–1921 багато Є. взяли активну участь у політичному житті України, створили власні партії (Бунд, Фолькспартай, Сіоністська соціалістична робітнича партія, Соціал-демократична робітнича партія Поалей Ціон тощо). Є. були також членами: Української соціал-демократичної робітничої партії, Української партії соціалістів-федералістів, Російської соціал-демократичної робітничої партії (більшовиків та меншовиків). У липні 1917 тридцять представників єврейських політичних партій увійшли до Української Центральної Ради. Деякі єврейські лідери отримали високі посади в Малій Раді, Генеральному секретаріаті, а пізніше — у Раді міністрів Української Народної Республіки. У складі уряду УНР діяло міністерство єврейських справ. Для Є. було скасовано «смугу осілості», офіційно визнано мову ідиш, відкрито єврейські школи. У період 1917–1921 в Україні (особливо у західних та центральних регіонах) їхня чисельність зменшилася внаслідок еміграції й погромів, під час яких загинуло близько 200 тис. осіб.

Кількість Є., які проживали на територіях Східної Галичини та Західної Волині, котрі згідно з Ризькою мирною угодою 1921 ввійшли до складу Польщі, становила понад 11% усього населення. Більшість з них зосереджувалася у містах, основними галузями їхньої діяльності були фінанси, торгівля й ремісництво. Згідно з польською конституцією 1921 єврейське населення отримало рівні з християнами права і свободи (надавалася можливість створювати автономні релігійні громади, національні навчальні заклади тощо). Проте після державного перевороту 1926 уряд Польщі взяв курс на витиснення Є. із народного господарства шляхом надання податкових пільг