Румунія не відмовилася від захоплених територій. Загальна площа українських етнічних земель у складі Румунії у міжвоєнний період складала 17,6 тис. км2.
Українська державність збереглася лише в радянській формі. На початку 1919 постало питання про розмежування УСРР з РСФРР. До початку лютого РНК УСРР за умовчанням вважав українськими ті повіти, які увійшли до складу Української Держави згідно з постановою Ради міністрів від 14 серпня 1918. Оскільки в цьому питанні виникали незгоди з владою Курської губернії, то 13 січня 1919 була ухвалена постанова РНК УСРР «Про включення Білгородського повіту до складу Харківської губернії».
Однак за вказівкою Кремля кордон було змінено. 10 березня 1919 РНК УСРР затвердив узгоджений з РСФРР «Договір про кордони з Російською СФРР».
За ним кордони між Україною та Росією, за винятком чотирьох північних повітів Чернігівської губернії, де українці не становили більшість, були затверджені довоєнні, міжгубернські, а Перекопський перешийок мав стати кордоном між Україною та Кримом. У 1920 кордон між УСРР та РСФРР був знову змінений. Радянська Україна на той час вже не мала жодних ознак економічної управлінської самостійності, у Кремлі вбачали в УСРР автономну республіку в складі РСФРР. Тому при зміні кордонів влада керувалася економічною доцільністю, перш за все — потребою управлінської єдності Донбасу. Після тривалих узгоджень з Кремлем 16 квітня ВУЦВК ухвалив постанову «Про усталення меж і складу Донецької губернії». За нею до Донецької губернії УСРР відходили: «від краю Донецького війська: а) Донецької округи станиці: Гундорівська, Камінська, Калитвинська, Усть-Білокалитвинська, волость Карпово-Обривська; б) Черкаської округи: станиці Володимирська, Олександрівська, далі на захід умовна: станція Козачі Лагери, Мало-Несвітайська, Нижнє-Кременська і дальше до межі з Таганрозькою округою; Таганрозький повіт увесь у цілості».
На заході кордони УСРР були визначені ходом радянсько-польської війни, під час якої більшовицький уряд відмовився зупинити просування власних військ на лінії Керзона, що могло б спричинити включення переважної частини української етнічної території до УСРР. Поразка в серпні 1920 радянських військ під Варшавою і подальший контрнаступ польської армії призвели до того, що за умовами Ризького мирного договору між РСФРР і УСРР та Польщею 1921 значна частина українських етнічних територій (Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся, Підляшшя, Надсяння, Лемківщина, Холмщина) площею 122 тис. км2 опинилася у складі Польщі.
1923 в Україні й Росії розпочався перехід від дореволюційного адміністративно-територіального поділу (губернії, повіти й волості) на новий (округи й райони). Український уряд скористався реформою, щоб порушити
