Сторінка:Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 (2012).pdf/122

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Ф. Рузвельта, прем'єр-міністра Великої Британії У.-Л. Черчілля, міністрів закордонних справ та начальників вищих штабів союзних держав. Мала на меті вирішення ключових питань, пов'язаних із закінченням Другої світової війни та повоєнним устроєм світу. Основними блоками проблем, що розглядалися, стали: 1) про заснування Організації Об'єднаних Націй; 2) про повоєнну долю Німеччини: принципи розмежування окупаційних зон, кількість окупаційних держав, репарації; 3) про утворення єдиного уряду та майбутню територію Польської держави; 4) про продовження бойових дій на Далекому Сході за участю СРСР.

К.к. розглянула пропозицію СРСР про членство центрального представництва та представництв усіх республік Радянського Союзу в ООН із правом голосу (16 членів). Така пропозиція була розкритикована Ф. Рузвельтом, оскільки порушувала принцип «одна держава — один голос», проте отримала підтримку У.-Л. Черчілля за умови аналогічного включення до ООН на правах окремих членів із правом голосу низки британських домініонів (Австралії, Канади, Нової Зеландії, Південно-Африканського Союзу, Індії). 7 лютого В.Молотов висунув нову пропозицію, у якій ішлося про зменшення загальної кількості представництв до чотирьох (СРСР, Українська РСР, Білоруська РСР та Литовська РСР). Після обговорення було остаточно відкинуто можливість членства Литви, пов'язане з негативним ставленням західних держав до інкорпорації країн Балтії до СРСР. Лише 10 лютого Ф. Рузвельт дав згоду підтримати радянську пропозицію про надання права участі в конференції країн-засновниць ООН трьом представникам — від СРСР, УРСР і БРСР. Позитивне рішення щодо УРСР і БРСР стало можливим з огляду на визнання їхньої значущості для долі Європи і світу у вимірах чисельності населення й розмірів території, значних втрат, яких вони зазнали впродовж війни, та наявності в них номінально незалежних міністерств (наркоматів) зовнішніх справ та оборони, запроваджених навесні 1944.

Результатом проведеної роботи стала «Декларація Об'єднаних Націй», яка проголосила склад держав-засновниць ООН («Велика трійка» і Китай) та держав, що запрошувалися до участі в майбутній установчій конференції ООН у Сан-Франциско (США), — це всі країни, які оголосили війну державам осі Рим–Берлін–Токіо до 1 травня 1945. Питання про участь УРСР та БРСР у заснуванні ООН було зафіксовано лише у розділі «Всесвітня організація» таємного протоколу, підписаного В. Молотовим, Е. Стеттініусом та А.Іденом. Це призвело до того, що Україні й Білорусі не були надіслані офіційні запрошення на конференцію до Сан-Франциско, а тому поява на ній української та білоруської делегацій була неочікуваною для її учасників, що спричинило скандал й обмін ультиматумами.

У справі майбутнього розмежування окупаційних зон у Німеччині боротьба на К.к. розгорнулася довкола питання про участь у цьому процесі