в полон англо-американським військам. Під час К.к. було укладено радянсько-британський та радянсько-американський договори про збір, умови утримання та взаємну передачу громадян кожної зі сторін. Із боку США і Великої Британії йшлося передусім про військовополонених, визволених радянськими військами з гітлерівських таборів.
Значна частина радянських громадян, особливо тих, які співпрацювали з гітлерівцями під час війни, опиралася поверненню в СРСР, тому операція з їх репатріації набула рис примусової. З усіх звинувачених у колабораціонізмі уникли видачі лише ті, хто не був громадянином СРСР станом на 1 вересня 1939 і тому не міг вважатися зрадником (західноукраїнські та латвійські військовослужбовці військ СС — до 20 тис. осіб), а також російські вояки 1-ї дивізії Російської національної армії, що опинилися на території Ліхтенштейна, парламент якого відмовився здійснювати видачу на підставі неучасті своїх представників у Ялтинській конференції. Західні держави, однак, здійснювали окремі таємні набори радянських громадян: Велика Британія — фахівців на роботи, Франція — військовослужбовців до Іноземного легіону, США — осіб, придатних для використання в розвідувальній діяльності. Значна частина визначених до репатріації осіб залишалася на Заході нелегально. За радянськими даними, загальна кількість тих, хто не повернувся (рос. «невозвращенцы»), сягнула 450 тис. осіб, із них 145 тис. українців. Уникли повернення близько 180 тис. військовополонених. За сучасними оцінками, загальне число осіб, які уникли репатріації, сягає 690 тис.
К.к. започаткувала нову, т. зв. ялтинську систему взаємостосунків і сфер впливу у світі. Її рішення вважаються донині тріумфом радянської дипломатії. Керівництву країни на чолі з Й.Сталіним вдалося значно розширити територію і сфери впливу СРСР та перетворити його на світову супердержаву. Конференція затвердила та зафіксувала новий баланс сил і фактично визначила зони протистояння під час «холодної війни». Декларативні рішення щодо проведення вільних виборів у визволених країнах і демократичні принципи побудови політичного життя лише камуфлювали зони впливу супердержав, які визначалися мірою просування їхніх військ.
Принципи «допомоги в становленні визволених країн і проведенні виборів» зумовили втручання у внутрішні cправи визволених країн і виникнення на території Центральної та Південної Європи підконтрольних Москві державсателітів, а відповідно — і поляризацію світу. Рішення про спільну окупацію та розподіл території Третього рейху вилилося у виникнення двох німецьких держав, які не раз ставали об'єктами загострення стосунків між СРСР і Заходом.
Керівництво США і Великої Британії в ході К.к. продемонструвало політичну неготовність до адекватного сприйняття й протистояння комуністичній системі, внаслідок чого Ялта в західній історіографії отримала
