Р. Пілят (філолог), Л. Малиновський (професор філології), Е. Порембович (професор, дослідник германо-романської і класичної філології), А. Каліна, А. Кринський (польські славісти), Ол. Огоновський (професор, очолював кафедру австрійського цивільного права), С. Стажинський (історик польського права), Л. Пінінський (професор, спеціаліст з римського та західноєвропейського права), Г. Кадий (анатом), Л. Ридигєр (професор, засновник хірургічної школи у Львові) та інші.
На зламі 19–20 ст. склад студентів університету був багатонаціональним, переважали студенти-поляки. У 1896/97 навчальному році числилися 762 студенти польської національності, 459 — української, 316 — єврейської.
Від 2-ї пол. 19 ст. і до кінця 1870-х рр. тут навчалися також німці, чехи, болгари, словаки, італійці. У цей час (1870/71) українські студенти складали 41% усієї кількості студентів, у 1896/97 навч. році — 30%. У 1900/01 навч. році числилося 2060 студентів. За їх чисельністю Францовий університет був одним з найбільших в Австро-Угорщині і займав третє місце після Віденського та Карлового університетів.
Напередодні Першої світової війни в університеті навчалося понад 6 тис. студентів, було 80 кафедр, з них 8 — українських. Тут працювали українські професори та доценти: О. Колесса, К. Студинський, С. Рудницький, І. Свєнціцький, С. Томашівський, І. Кокорудз, П. Стебельський, С. Дністрянський, В. Вергановський, І. Бартошевський, Т. Мишковський, Й. Комарницький, Б. Копцюх.
Після встановлення 1919 у Львові польської влади університет офіційно став називатися ім'ям засновника Львівської єзуїтської академії короля Яна II Казимира Ваза. Кількість студентів сягала 6–7 тис. осіб. Українським студентам та професорам доступ до університету був практично заборонений. Станом на осінь 1939 українознавчі студії були представлені лише курсом «руська філологія» (його викладав проф. І. Янів) та доцентурою з історії порівняльної слов'янської літератури (нею керував д-р І. Свєнціцький). У 1938/39 навч. році студентів-«русинів» (греко-католиків) було 728 осіб, поляків-католиків — близько 3625 осіб.
Після приєднання Західної України до СРСР університет Яна-Казимира було перейменовано на Львівський державний університет. Сюди на роботу запросили М. Возняка, В. Щурата, Ф. Колессу, М. Рудницького, І. Крип'якевича, М. Зарицького та ін. Було створено 5 факультетів: історичний, юридичний, філологічний, фізико-математичний, природничий; ліквідовано теологічний, медичний виокремлено у самостійний інститут. 8 січня 1940 Президія ВР УРСР своїм указом присвоїла університетові ім'я І. Франка.
У роки нацистської окупації Львова навчання в університеті не проводилися. Його діяльність відновилася після звільнення міста військами Червоної армії. 1970 університет нараховував понад 1100 студентів, 1985 — понад 1300.
