ного представницького і самоврядного органу шляхти). Культурне піднесення, що спостерігалося після унії на українських землях, М.С. Грушевський охарактеризував як українське національне відродження. Підставою для цього було заснування Острозької академії, Києво-Могилянського колегіуму, братських шкіл, запровадження реформаторських новацій у сфері шкільної освіти, виникнення друкарень, просвітницька діяльність українських інтелектуалів. «Культурна революція» вплинула на розвиток політичної культури та формування національної свідомості українського народу.
Унійні процеси мали і зворотній бік — внутрішні конфлікти і протиріччя, передовсім національно-релігійного характеру, закладені Берестейською унією 1596. Чимдалі, тим дужче вони підсилювалися небажанням королівського двору помічати появу третьої сили в Речі Посполитій — козацтва. Загострення суперечностей підсилювалося небажанням проводити необхідні суспільству реформи, що в результаті призвело до вибуху Національно-визвольної війни 1648–1657. Унаслідок руйнівних воєн середини та другої половини 17 ст. Річ Посполиту охопили затяжні політична й економічна кризи, що тривали до її розподілів наприкінці 18 ст.
Літ.: Halecki O. Unia Lubelska. Wykład habilitacyjny, wygłoszony na uniwersytecie Jagiellońskim 10 grudnia 1915 r. — Kraków, 1916; Peleński J. Inkorporacja ukraińskich ziem dawnej Rzeczypospolitej do Korony w 1569 roku. Ideologia i korzyści — próba nowego spójrzenia // Przegląd Historyczny, 1974, т. LXV, z. 2; Unia lubelska i tradycje integracyjne w Europie środkowowschodniej. — Lublin, 1999; Історія України: нове бачення / За ред. В.А. Смолія. Вид. 2, доп. — К., 2002; Яковенко Н.М. Скільки істориків — стільки уній (з нагоди 440-ліття Люблінської унії) // Український гуманітарний огляд. — К., 2009, вип. 14; Білоус Н.О. Люблінська унія 1569 р.: історіографічні погляди та інтерпретації (до 440-річчя Люблінської унії) // Український історичний журнал, 2010, № 1; Unia lubelska z 1569 roku. Z tradycji unifikacyjnych I Rzceczypospolitej. / Red. T. Kempa, K. Mikulski. — Toruń, 2011.
Н.О. Білоус.
