лютого 1988 в м. Торонто (Канада) у складі проф. права Лондонського університету (Велика Британія), колишнього прокурора на Нюрнберзькому процесі 1945–1946 Дж.Дрейпера, проф. Макгілського університету (Канада), колишнього голови комітету захисту прав людини Секретаріату ООН Дж. Хамфрі, проф. Паризького університету, колишнього члена комісії з перегляду французького карного кодексу Дж. Левассера, проф. БуеносАйреського університету, президента Верховного суду Аргентини Р. Левене, проф. міжнародного права Пенсильванського університету (США), колишнього посла США в Колумбії К. Олівера, проф. Стокгольмського університету (Швеція) Дж. Сандберга, проф. права Католицького університету Лувена (Бельгія) Дж. Верховена. Комісія відмовилася від фінансової підтримки позивача і почала роботу після того, як необхідні кошти були зібрані серед української діаспори різних країн. Було проведено два слухання: 23–27 травня 1988 в Брюсселі (Бельгія) і 31 жовтня — 4 листопада 1988 в Нью-Йорку (США). Заключне засідання відбулося 15–18 листопада 1989 в Лондоні (Велика Британія). На засіданнях розглядалися свідчення, надані позивачем, серед них матеріали комісії Конгресу США по голоду 1932–33 в Україні та перша в УРСР наукова публікація в газ. «Вісті з України» (1988, № 3), на яку вказало посольство СРСР у Канаді. 27 червня 1988 в Робертсбріджі (Сассекс, Велика Британія) відбулося засідання з розгляду свідчень, наданих журналістом М. Маггериджем, який у березні 1933 здійснив поїздку по Північному Кавказу та Україні, після чого опублікував три статті про голод у газ. «Манчестер гардіан».
Комісія дійшла висновку, що радянське керівництво 1930-х рр. проігнорувало у випадку з голодом основні норми моралі. Було зазначено, що голод і політика, в результаті якої він виник, не обмежувалися Україною, «навіть якщо території з українською більшістю населення мали трагічну перевагу». Комісія визнала достовірною інформацію, яка підтверджувала існування складових елементів геноциду в подіях 1932–33 в Україні.
Кілька членів комісії виступили з окремою думкою з принципових питань. Дж. Левассер кваліфікував голод 1932 — 33 як злочин проти людства, а не геноцид; його загальний висновок про події був: геноцид по факту.
Р. Левене підтримав Дж.Левассера і зазначив, що Конвенція про геноцид була затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1948, тобто її не можна застосовувати до події, що відбулася 15 роками раніше. З окремою думкою щодо процедурного питання виступив Дж.Сандберг, який указав, що тільки СРСР має підстави і компетенцію розглядати справу про голод 1932–33 в рамках Конвенції ООН про геноцид.
Літ.: Международная комиссия по расследованию голода на Украине 1932–1933 годов: Итоговый отчет: 1990 год. — К., 1992.
С.В. Кульчицький.
