ницького було близько 6 тис. М. Молдовські загони очолювали С. Волошин, Г. Мунтянин, С. Рингач.
Після невдалого для Росії Прутського походу 1711 Петра І, який уклав угоду про союз з молдовським господарем Д. Кантемиром, чимало М. осіли на українських землях. Кантемир зі своїм військом і почтом були поселені на Слобожанщині, де заснували села Абазівку, Бузівку, Волохів, Волохівку, Молдову, Трояново, Волоську Балаклію. У 18 ст. пожвавилася заохочувана російським урядом молдовська імміграція до України. 1752 у північнозахідній частині запорізьких степів (територія сучасної Кіровоградської обл.) було створено військове поселення Нова Сербія, де значну частину населення складали М. (у 1754 — 78%). Цього ж року на території поселення було зведено фортецю св. Єлисавети, названу на честь імператриці Єлизавети Петрівни (з 1775 — місто Єлисаветград). Військові поселенці поділялися на два полки — гусарський і пандурський піхотний. 1752 до Нової Сербії прибув молдовський шляхтич М. Замфіраковіч, якому було дозволено організовувати переселення волохів до Російської імперії. 1753 на північносхідних територіях запорізьких степів (сучасні Луганська й Донецька області) постала нова адміністративно-територіальна одиниця Слов'яносербія з центром у м. Бахмут. Її населення, що значною мірою складалося з М., поділялося на два гусарські (Бахмутський, Луганський) і два пікінерські (Донецький, Дніпровський) полки. У Слов'яносербському й Бахмутському повітах було засновано низку молдовських військових поселень: Слов'яносербськ і Жовте (1765), Хороше і Черкаське (1766), Земляне (1700), Луганське і Троїцьке (1778), Государев Буєрак (1779), Корсунь (1882).
У межиріччі Чорного Ташлика, Синюхи й лівого берега Бугу було розміщено Молдовський гусарський полк, сформований із військових, що під час російсько-турецької війни 1768-1774 перейшли на бік Росії. Йому було надано 14–15 тис. десятин землі, поділеної на 16 рот: шанець Павловський (Новоукраїнка), Велика Виска, Песчаний Брод, Чорний Ташлик, Тернівка, Інгульськ, Добрянка, Синюхин Брід, Липняжка (Червона Слобідка), Плетений Ташлик, Лиса Гора, Тишківка, Сухий Ташлик (Глодоси), Грузька, Ольшанка, Катерининський (Ольвіопіль). Досить частими були випадки втечі М. із полку на Запорізьку Січ. На базі Молдовського гусарського полку було створено Бузьке козацьке військо (1785).
Переселення М. на українські землі активізувалося після укладення Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774, згідно з яким Туреччина зобов'язувалася не перешкоджати еміграції з Молдови й Валахії. 1779 М. складали 18% населення Херсонської губернії. За період з 1764 до 1782 чисельність М. у Новоросії зросла втричі. Молдовські бояри, що переходили у підданство Росії, отримували землі між Південним Бугом і Дністром. 1792 у Тираспольському й Ананьївському повітах їм було надано 260 тис.
десятин землі. Після російсько-турецької війни 1787–1791 М. оселялися на
